Головна книги Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики..

книги Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики та її відповідників. Обсценізми, евфемізми, сексуалізми

0 / 0
How much do you like this book?
What’s the quality of the file?
Download the book for quality assessment
What’s the quality of the downloaded files?
Предлагаемый Словарь содержит точное описание значений около 5000 слов и устойчивых словосочетаний, представляет их стилистические характеристики, справки о происхождении и историко-культурный комментарий, а также фиксирует случаи нестандартного, «игрового» употребления. В теоретической части читатель найдет немало интересных сведений о языковой, социолингвистической и культурологической природе рассматриваемого языкового материала. Словарь адресован специалистам-филологам, писателям, переводчикам и всем, кто интересуется украинским словом.
Категорії:
Рік:
2008
Видавництво:
Критика
Мова:
ukrainian
Сторінки:
453
ISBN 10:
9668978013
Файл:
PDF, 15,06 MB

Можливо вас зацікавить Powered by Rec2Me

 
0 comments
 

To post a review, please sign in or sign up
Ви можете залишити відгук про книгу и поділитись своїм досвідом. Іншим читачам буде цікаво дізнатись вашу думку про прочитані книги. Незалежно чи вам сподобалась книга чи ні, якщо ви відверто і детально розповісте про це, люди зможуть знайти для себя нові книги, які їх зацікавлять.
81.2 УКР-4
С76
«Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики та її відповідників.
Обсценізми, евфемізми, сексуалізми», що його уклала доктор філологічних наук,
професор Леся Ставицька, подає опис обсценних слів і висловів та їх евфемізмів,
у тому числі еротичної лексики, сексуального сленгу, зафіксованих у різнотипних
словниках української мови, які побутують в усному мовленні, художній літера­
турі , публіцистиці, традиційному сороміцькому (еротичному) та сучасному місько­
му фольклорі.
Пропонований Словник містить точний опис значень близько 5000 сл ів і стійких
словосполучень, подає їх стилістичні характеристики, довідки про походження та
історико-культурний коментар, а також фіксує випадки нестандартного, «ігро­
вого» вживання.
У теоретичній частині читач знайде чимало цікавих відомостей про мовну, со­
ціолінгвістичну, лінґвософську та культурологічну природу розглядуваного мов­
ного матеріялу. Словник адресовано спеціялістам-філологам, письменникам, пере­
кладачам і всім, хто цікавиться українським словом.
Р е ц е н зе н т и :
доктор філологічних наук
(Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні),
кандидат філологічних наук
(Національний університет
«Києво-Могилянська академія»)
В оформленні обкладинки використано малюнок Анатоля Петрицького «Ексцентричний танець»
(1922; Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України, Київ) ескіз костюмів для балетного номера в постанові Касьяна Голейзовського
Дизайн обкладинки

Видання побачило світ завдяки фінансовій підтримці
Українського наукового інституту Гарвардського університету

ISBN 966-8978-01-3

© Леся Ставицька, 2008
© Видавництво «Часопис

2008

Вступ

7
Обсценний та еротичний простір
української мови
Принципи укладання словника.
Інструктивні матеріяли

71
Список умовних скорочень

83
Умовні позначення

85
87
Д о д атк и
423
Покажчик синонімів

425
Бібліографія

435

`ˆÌi`ÊÜˆÌ ÊÌ iÊ`i“œÊÛiÀȜ˜ÊœvÊ
˜vˆÝÊ*ÀœÊ* Ê `ˆÌœÀÊ
/œÊÀ
i “œÛiÊÌ ˆÃʘœÌˆVi]ÊۈÈÌ\Ê
ÜÜÜ°ˆVi˜ˆ°Vœ“É՘œVŽ° ̓

Цей словник породжений моїм словником жаргонної ; лексики, який побачив
світ 2003 року. «Короткому словнику жаргонної лексики української мови» і
розширеному його виданню «Український жарґон» (2005 р.) судилася цікава й
вельми парадоксальна доля. Парадокс головно полягав у посиленій суспільній
увазі до звичайнісінького лексикографічного видання. Згодом Оксана Забужко
тонко зауважить з цього приводу: «Прикметно, що перший (!) “Короткий словник
жаргонної лексики”, укладений Лесею Ставицькою (К.: Критика, 2003), здобув
певний медійний розголос, але в науковій громаді жодної дискусії не викли­
кав (!!!)»'. Чому Словник не викликав наукової дискусії - це тема окремої роз­
мови. Але медійний дискурс про жарґон взагалі і Словник зокрема виявився
доволі симптоматичним з огляду на те, що виявив цивілізаційний, точніше не
зовсім цивілізаційний, код нації. Цей дискурс засвідчив повний хаос у метамовній
свідомості сучасного українського етносоціюму стосовно ненормативного лек­
сикону, нездатність до адекватної рефлексії щодо мови, затятого нерозрізнення
сленгу і мату, а отже опосередковано виявив відрив мови від її носія, містифікацію і
дегуманізацію мови як «оселі людського буття», що само по собі стало свідченням
здеформованої мовної картини світу. І «заслуга» в цьому українських лінгвістів
з їхнім нехтуванням дескриптивним підходом до вивчення мови, чіпкими ярликами
«духовна убогість», «деградація» стосовно поставлених в один ряд сленґу, суржику,
вульгаризмів виявилась таки чималою.
Упродовж чотирьох років у той чи інший спосіб журналісти піарили ідею
Словника як осереддя ненормативного лексикону, який автоматично ото­
тожнювався з нецензурщиною, матом, вербальним хуліганством. Ось заголовки
деяких публікацій: «Наш народ ругается, как европейцы» (Факты и комментарии,
21.11.2003), «Ругаемся по-украински» (Деловая неделя и Financial times,
29.22.2003), «Пять ты сяч украи нски х нецензурны х вы раж ени й» (К о м м ен тар и и ,
'О.Забужко. Notre Dame d ’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій.-Київ: Факт, 2007, с. 124.

02.12.2005), «Решения съезда - в ж ...» (Московский комсомолец в Украине, 2005,
№ 35). Кожен бачив у Словнику те, що хотів бачити. Невелика дещиця лайки типу
численні перифрази понять сексуальної сфери, чоловічі і жіночі номінації
осіб за їх сексуальними характеристиками - все наводило читачів на думку про
розтабуювання недозволеного,забороненого, пов’язувалося з маніфестацією мату.
Мої докази на користь того, що жаргон (сленг") якраз є евфемізмом обсценного,
непристойного, що це насамперед мова корпоративних, соціяльно-професійних
соціюмів, абсолютно не спрацьовували.
Ні розгалужена система соціяльних маркерів, ні сам вокабуляр номінацій,
референтом яких були абсолютно невинні артефакти, явища і дії, не переконували
в тому, що то був словник не обсценної лайки, а все-таки жаргонної лексики,
згрубілої за своєю природою.
Пропускаючи повз вуха мій монолог про жарґон як мовний і соціокультурний
феномен, про те, що обсценізми і жарґон - це відмінні лінґвокультурні реальності,
журналісти, в т. ч. творці телепередач «Хочу і буду» (2003), «Проти ночі» (2003)
та ін.,які запрошували на розмову про Словник, бачили в мені захисника саме мату,
старанно провокуючи на вербальну «полуничку». В ефірі їм це інколи вдавалось,
хоча, признаюсь, гидко було штучно вичавлювати з себе міцне слівце. Але можна
було зрозуміти розчарування тих, хто не знаходив у книжці достатньо такого
матеріялу: «<.. .> цей “Словник” пару тижнів перед тим гортав у Чернівцях... Ідея
дуже класна. А то мова в нас якась недороблена, неповноцінна. Але словничок
якийсь трохи цнотливий. Пара-трійка слів, що колись були “нецензурними”, але
й тільки. Може, решта просто не жарґонні слова? А нормальні? Ух, а їх багато»
(Олесь Доній. «Книжковий форум без книжок».
2003, № 4,
с. 188-189).
Інший аспект масмедійного дискурсу про Словник - це його оцінка як
точки перетину української й російської культур. З одного боку, мене звину­
вачували у пропаганді російської фені (Костянтин Коверзнєв. «Одчиняй две­
рі - прийшла “феня”».
2003, № 23), «чужого сміття»: «[сердючки, кролики, ставицькі] віднайшли легкі засоби впливу на нижчі людські
інстинкти, якими роблять собі славу серед неосвіченої публіки, а саме: суржикова, вульгарна, жаргонна мова. Зрозуміло чого літературну мову ігнору­
ють - бо оволодіння нею потребує трудомісткої, багаторічної праці. І з якою
метою JI. Ставицька випустила свій словник саморобного жарґону, коли є багато
національних мовознавчих джерел? Взяти хоча б найновіші - “Золотослов”
Г. Сагач або “Ключ розуміння” П. Мовчагіа!» (Слово Просвіти, 2004, № 28). З ін­
шого, - проросійські видання, навпаки, шпетили за нешанобливе ставлення до ро­
сійського мовного бренду: «Із зневагою [Леся Ставицька] говорила про золотий
запас великоросійського мату: “<...> фразеологія зі словами фізіологічних від­

правлень і з органами, з якими пов’язані фізіологічні відправлення, а також з
репродуктивною функцією”. А щоб прямо сказати, по-російськи, кишка тонка!
Усього два-три слова, і навіть дитині було б зрозуміло» (Георгій Бурсов. Русский
мат - это звучит гордо. http://www.obozrevateI.eom/news/2005/4/18/8021 .htm; ко­
ментар телепередачі «Новий час» (5 канал), 22.03.2005). Зовсім абсурдною ви­
явилася заувага Анатолія Железного «Походження російської ненормативної
лексики» у газеті «2000» (12.08.2005 p.): « Про буцімто російське походження ма­
ту (!!!) можна довідатися з “Короткого словника жаргонної лексики української
мови” Лесі Ставицької, де всі нецензурні слова вказуються як запозичення з
“російської мови”». Автор вирішив, що
- хуліган; балакуча людина;
бездомний, бомж,
є матом. Як кажуть, без комента­
рів.
Хтось бачив у словнику багато мату, комусь його не вистачало. Принаймні
конотація «мат» міцно закріпилася за словником, і це мене, м’яко кажучи,
шокувало. Єдиним аргументом у цій ситуації міг стати тільки словник обсценної
лексики. Прогнозуючи медійну долю цього Словника, припускаю, що його зно­
ву кваліфікуватимуть як «чуже сміття». Сподіваюся, що передмова, а також
коментарі у структурі словникових статтей допоможуть скласти уявлення про
ступінь чужинности цього лексикону. Щодо нецензурного лексичного матеріялу
як «сміття», дозволю навести слова з Ф. Ніцше : «Світ схожий на людину тим, що
має той бік, отже, зад істина! У світі багато лайна істина!
Однак цього замало, щоб сам світ був брудним страховищем! Є мудрість у тому,
що у світі чимало смердючого, - сама огида створить крила і сили, що вгадують,
звідки воно береться! Навіть у найкращому є трохи огидного <...>. О брати мої,
багато є мудрости в тому, що на світі багато лайна!»2.

Більша частина словника укладалась під час мого перебування в Українському
науковому інституті Гарвардського університету (США) протягом лютого червня 2006 р. Хочу висловити подяку працівникам цієї установи за наданий
мені винятковий інтелектуальний комфорт при написанні цієї та інших наукових
праць.
Першими читачами Словника були мої шановні рецензенти - доктор фі­
лологічних наук, професор Євгенія Анатоліївна Карпіловська і кандидат філо­
логічних наук Орися Мар’янівна Демська-Кульчицька, які прочитали увесь
3 Фрідріх Ніцше. Так казав Заратустра. У його ж :
нім. А.Онишка, П.Таращука. - К.: Видавництво «Основи», Дніпро, 1993, с. 203.

/ Пер. з

рукопис, висловили критичні зауваження, слушні побажання і доповнення, за що
я їм уклінно дякую.
Дякую членові-кореспонденту НАНУ, доктору філологічних наук Василеві
Васильовичу Німчуку, видатному історику мови, за консультаційну допомогу
при написанні етимологічних коментарів та надання мені джерел русинського еро­
тичного фольклору.
Особливі слова вдячности колегам-філологам, з якими обговорювались кон­
цептуальні засади словника, за конструктивну фахову допомогу і люб’язне на­
дання наукових та ілюстративних джерел: Деяну Айдачичу, Галині Кошарській,
Михайлові Красикову, Миколі Лесюку, Тарасові Лучуку, Марії Маєрчик, Вікто­
рові Мойсієнку, Валерію Мокієнку, Миколі Сулимі, Галині Тарасюк, Людмилі
Тарнашинській, Олегові Тищенку, Юрію Шевчуку.
Дякую всім інформантам, хто свідомо чи несвідомо допомагав формувати ілю­
стративну базу Словника.
Кембридж-Київ
травень 2007 р.

`ˆÌi`ÊÜˆÌ ÊÌ iÊ`i“œÊÛiÀȜ˜ÊœvÊ
˜vˆÝÊ*ÀœÊ* Ê `ˆÌœÀÊ
/œÊÀi“œÛiÊÌ ˆÃʘœÌˆVi]ÊۈÈÌ\Ê
ÜÜÜ°ˆVi˜ˆ°Vœ“É՘œVŽ° ̓

Доба постструктуралізму докорінно змінила методологічні засади лінгвіс­
тики, знаменувала її перехід від прескриптивної парадигми до дескриптивної.
Перенесення акценту з мови як системи на людину-мовця і кваліфікація мовлення
як частини діяльности людини природно зумовили інтерес до мовного субстандарту
та ненормативної лексики. Попри різновекторність суджень і оцінок обсценного
шару та його складника - нецензурної інвективи, абсолютно очевидним є факт,
що перед нами не просто стилістичний шар, який існує в мові поряд з іншими,
а сфера, яка увібрала в себе своєрідну смислову напругу і виводить дослідника
далеко за межі філологічної проблематики. Йдеться насамперед про проблеми
ідеологічної, моральної цензури в суспільстві та естетичної цензури окремого
індивіда, соціопсихологічної рецепції певним соціюмом розмови вголос «про це»,
леґітимізації обсценности у «підцензурних» сферах і т. ін.
Відсутність належного опрацювання обсценної та пов’язаної з нею еротичної
лексики в Україні є абсолютно очевидною. І справа не тільки в тому, що в Україні,
як і у всьому світі, невротичні пуристичні тенденції досить сильні.
Потреба утверджувати державний статус мови, настійне плекання міфу
про її калиновість і солов’їність, що мусили б автоматично утвердити любов до
цієї мови у російськомовних людей, - ці та інші фактори зумовили домінування
прескриптивного підходу до мови. Поза увагою сучасної української лінгвістики
перебуває людина-мовець, реальна мовленнєва діяльність української людини
в аспекті соціопсихологічних, прагматичних інтенцій її мовного існування в
сучасному світі. Все, що не вписується в канон норми, краси української мови,
донедавна мислилось як потенційна загроза існуванню мови, етносу. Дався
взнаки також тоталітарний дискурс: «Тоталітарна культура має сталу тенденцію

до експансії масової комунікації. Мова стає нормативною, ідеологізованою,
перетворюється на стереотип, кліше <•••>»'•
Слід говорити також про відсутність у філологічному і загальнокультурно­
му українському просторі адекватної метамовної рефлексії щодо забороненого
плоду обсценної, еротичної лексики.
Табу на еротику та порнографію зникло ще на початку 1990-х років, кіно,
художньо-літературна продукція у фарватері постмодерного заперечення тоталі­
тарного офіціозу перевершила себе у введенні нецензурної лексики та відтворенні
еротичних сцен. Всі до цього звикли. Ажіотаж викликає вербалізація обсценности
в усних офіційних (напівофіційних) підцензурних сферах побутування,осмислення
феномену обсценности в науковому дискурсі, в лексикографічній продукції. Ін­
шими словами, існує особливий лінґвосоціопсихологічний модус легалізованого
обсценного слова і особливий феномен, за В. Єлістратовим, екзистенційного ста­
тусу зниженої мови взагалі, тобто ставлення суспільства до неї, «напруга» цього
ставлення, його ідеологізація, сакралізація. Та сакралізація, яка не є показовою
для цивілізованих суспільств як таких: «У мовному уявленні сучасного Заходу
взагалі немає співвідношення “норми” і “занижености” як віддзеркалення абсо­
лютних онтологічних (трансцендентних) істин. “Томас Манн” і “секс-шоп” не
є відповідними рефлексами добра і зла, вони взагалі не вступають в ієрархічноціннісні відношення»2.
Метамовний дискурс в Україні «про це» переконує у культурній відсталості
і підлітковій незрілості духу носіїв мови. Наведу коментар Анатолія Ульянова на
презентацію 9 липня 2004 р. книжки С. Жадана «Депеш Мод» у Києво-Могилянській академії (ніяк не применшую таланту шанованого мною Сергія Жадана, ли­
ше акцентую увагу на влучно поміченій реакції авдиторії.
.): «Люд аплодував,
сміявся, тримався за животи і соромливо опускав очі при слові “хуй”. У хлопчиків
і дівчаток заверталися кишки від радости, коли Сергій воістину по-модерністськи
жартував, частенько згадуючи «йобаного президента», «факін католиків», «тупу
блядь» та вживаючи інші словосполучення, які у звичайного жителя маленького
села мали б викликати шалене захоплення. <..> все, що відбувалося, здалось мені
своєрідною істерією на грунті недорозвиненого і неповноцінного українського
літературного процесу. Європа вже давно пережила подібний «хуйовий жест» (!!!).
У тій же Франції чи Німеччині <„> вже давно не непритомніють від матів, голої
натури, розмов про наркотики та поїдання екскрементів мертвих аквалангістів. Не
зомлівають, бо втомилися від мертвої законсервованої подібної одноманітности
1Гундорова Тамара.
К., 2005, с. 123.
2 Елистратов В. С. «Сниженный» язык и «национальный» характер.
1998, № 10, с. 62.

і хочуть, щоб хуй був трохи доповнений смислами. Хуй як хуй лишився у вигляді
природного етапу розвитку мистецтва. Частиною минулого, яке заслуговує на
увагу, але? не претендує на реінкарнацію або канонізацію. Хуй як хуй - це гарне
вчора, але вторинне сьогодні. Це більше не радикально»3.
Постає закономірне питання: «А чому не бореться з нецензурною лексикою
громадськість Західної Европи? Вочевидь, там, у них, уся ця лексика вже‘втратила
свою яскравість, як золота монета, що тривалий час переходить із рук в руки»4.
Інший бік проблеми - це суспільне занепокоєння щодо пандемічного поши­
рення нецензурщини у різних сферах українського соціюму, яке набуває ознак
соціяльної катастрофи, природно виливається у доволі регулярні журналістськописьменницькі дискурси на шпальтах періодики5 і викликає справедливе занепо­
коєння науковців6.

Для того щоб збагнути природу обсценности взагалі та її лінгвістичну суть
зокрема, слід розкрити специфіку та епістемологічну перспективу того табузаборони, яке виводить її за межі «сцени життя».
Табу - це заборона на певну дію, слово, предмет; у первісному суспільстві
уважалося, що порушення цієї заборони викличе кару з боку надприродних сил.
Щодо обсценної лексики слід говорити про різновид мовного табу, який виникає
«з приводу норм пристойности, скромности і сорому (назви частин тіла, одягу,
фізіологічних процесів, назви еротичної сфери)»7.
Різноманітні соціяльні та комунікативні табу групуються навколо ідеї люд­
ського «верху»,який асоціюється з духовністю, та людського «низу» (матеріяльне,
1 Ульянов Анатолий. «Сергей Жадан “ХУЙ” как метод украинской литературы».
- Харків: Фоліо, 2006, с. 756.
4 Ковалев Г. Ф. «Похабен ли русский мат?»
Выпуск 4. Сб. научн, трудов. - Донецк, 1998, с. 82.
5 Кононенко Євгенія. Матюк - протест чи хуліганство?
2.07.2003; Русский мат
«помолодел».
, 2003, № 42; Трифонова Олена. Ім’я нечистого, або Лайка
руйнує генетичний код //
2004, № 23; Нема слів - одні вислови.
14.03.
2007 та ін.
6 «У фамільярно-розмовному типі, який стає модним у засобах масової інформації, системні
помилки супроводжуються силою-силенною зниженої лексики аж до відвертого мату, що
посилює враження катастрофічности». Сиротинина О. Б. «Русский язык в разных типах
речевых культур».
Вып. I. Сб. статей. - М.: «Азбуковник», 2000,
с. 246.
7 Skudrzykowa Aldona, Urban Krystyna. Maty stownik terminow z zakresu socjolingwistyki і
pragmatyki jfzykowej. Krak6w-Warszawa, 2000, c. 142.

земне н ачало). Наша діяльність контролюється певними табу на поняття і відповідні
назви, пов’язані з людським «низом» (органи та дії, які мають відношення до
дітонародження та видалення відходів життєдіяльности).
«Суспільна мораль, як правило, дозволяє “розкривати” лише частину люд­
ського тіла - так званий тілесний “верх”. На тілесний “низ”, який складається
з органів, що виконують екскреторну та сечостатеву функції, суспільна мораль
давно наклала табу. Ця заборона полягає в тому, що тілесний “низ”, згідно з
приписами суспільної моралі, доступний лише самому власнику тіла і, таким
чином, залишається і надалі має залишатися прихованим від суспільства. <..>
Заборона на відкритість потайних частин тіла абсолютно природно переноситься
і на заборону мовну: суспільна мораль не допускає прилюдного називання цих
частин тіла та пов’язаних з ними дій»8. Пор.: «<...> табу на обсценну лексику
та на порнографію мають принципово різну природу, бо в першому випадку за­
борона накладається саме на слова, а не на поняття (виділено
С.). Тобто
невідтворюваним виявляється саме графічний і фонетичний образ тих чи тих
слів...»9.
У лінґвософському сенсі можна говорити про глибоко вкорінену в людську
свідомість суперечність між Мовою і Тілом у цій царині: ми несемо в собі водно­
час свободу власного тіла і його заборону.
Чим міцнішим є табу, яке порушується, тим різкішим є збудження як реак­
ція на нього. Іншими словами, сила збудження прямо пропорційна небезпеці по­
рушення табу.
Спокуса долати сильні табу породжує моральний катарсис, за яким стоїть
інтенція образити адресата і, зрештою, реалізація основної функції обсценної
лайки як такої - емоційно-експресивної реакції на несподівані і неприємні події,
слова, дії і т. ін. У цьому пункті виникає особливе карнавальне світовідчуття
мовця: «Карнавал створив свою власну мову, побудовану на перекинутих
стандартах буденного слововживання. На час карнавалу знімаються всі цензурні
обмеження на вживання богохульств, згадувань про сексуальну функцію людини
та відходи її життєдіяльности. Потреба людини в карнавальному клапані велика.
При неможливості - спрямований всередину вибух. <..> Внаслідок знищення
за допомогою грубої лексики соціяльних табу той, хто лається, та його опонент
опиняються в атмосфері упослідженої гармонії навколишнього світу, створеної
* Дуличенко А. Д. «Язык и тело».
Т. 1. —СПб.:
Лимбусс Пресс, 2001, с. 36.
9 Зорнин А. «Легализация обсценной лексики и ее культурные последствия».
Сборник статей / Сост. Н. Богомолов. —М.:
Ладомир, 1996, с. 124.

саме за рахунок того, що в цей момент вони присутні при серйозному порушенні
норм, які самі зазвичай визнають. <...> Там, де мовці вважають непристойну
лексику нормою, карнавальне світовідчуття зникає»10.
Карнавалізація життєвого устрою призводить до встановлення зв’язків
особливого типу, в основі яких лежить відступ від норм і правил - як соціяльних,
так і моральних, етичних.
Опиняючись в атмосфері упослідженої гармонії світу, продуцент непристой­
ного ближче наближається до пізнання цього світу. А тому антиповедінку сучасні
гуманітарії схильні розглядати не з етичного погляду, а під епістемологічним
кутом. Ця поведінка, на думку В. Руднєва, спрямовується на пізнання того, чого
не можна пізнати, залишаючись у межах дозволеного і загальноприйнятого.
Розвиваючи цю тезу, він пише: <«...> у якийсь момент хтось поводиться на межі
авангардних устремлінь, а хтось - “як усі”. Лише обиватель думає, що філософ це людина, яка завжди сидить у задумі, або що астроном увесь час дивиться у
телескоп. Філософ може з ранку до вечора пити пиво, а астроном - лаятися з
дружиною (як Сократ). Більшу частину часу будь-яка людина проводить
бік. Бо перебування на межі між
і
і тим більше
неможливе
впродовж довгого часу. Такий тип поведінки називається трансгресивним, тобто
таким, який переходить за межі (буденного, дозволеного) і спрямовується на
пізнання чогось невідомого, на пошуки сенсу, про який, за словами Вітґенштайна,
все одно не можна сказати, в чому він полягає»11.
Епістемологічний модус непристойної лайки як трансгресивної поведінки
прочитується у метамовних коментарях:

(Л. Дереш, Архе);
10 Жельвис В. И.
М.: Ладомир, 2001, с. 36-37.
11 Руднев В. П. «“И это все о нем” (“Хуй”: Феноменология, антропология, метафизика,
прагмасемантика)».
Т.1. - СПб.: Лимбусс Пресс,
2001, с. 31. Заслуговує на увагу альтернативний погляд на поняття «антиповедінка»:
«...відкидаючи офіційну радянську настанову на “неіснування” матірної мови, носієві мови
пропонують визнати іншу “бінарну опозицію” , в якій матірний стає не одним з важливих
феноменів живого, а виворотом справжньої мови, а матірна мова - “антиповедінкою”, “антимовою”. < ..> такий підхід структурно повторює офіційну доктрину “великої і могут­
ньої російської мови”, але не наближує до розуміння мату саме я к мовної поведінки,
яка входить у культуру цього народу (виділено С.)». Гусейнов Гасан. «Матерный
пласт идеологического языка». Його ж:
- М.: Три квадрата, 2004, с .154.

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

---------------------------------------------------------------------------------------------------------

----------------------------

(П. Вольвач, Кляса).

Епістемологічний модус непристойної (табуйованої) лексики певною мірою
виявляється і в тому, що її вживання - це пробування цього світу «на зуб», людське
приміряння до його дисгармонії, несправедливости, непередбачуваности та й, зре­
штою, байдужости, перекидання з ніг на голову такої онтологічної норми буття.
Пізнання мови «по той бік» - це глибше проникнення в універсальні та
національні культурні коди, у мовні, поведінкові та комунікативні стереотипи; в
етнопсихологію та індивідуальну психологію12; у концептуальну парадигму Мова,
Слово - Тіло.

Термінологія. Слово
походить з латинської мови з наявним у ній
словотвірним гніздом:
(с. р.) - 1) непристойні вчинки або слова, 2) статеві
органи, 3) задня частина тіла,4) виверження;
непристойність,
двозначність, нахабність вислову, 2) ганебні, непристойні зображення, 3) неблагодатність, тривожність;
- статевий орган;
- 1) огидний,
противний, бридкий, 2) непристойний, ганебний, 3) аморальний, розпусний,
4) страшний, лиховісний, зловісний13. Походження слова на рівні словотвірної
структури доволі прозоре:
поза,
- сцена. Історичну етимологію
дослідники пояснюють тим, що у Стародавньому Римі актори розігрували
брутальні жарти, надягаючи шкіряні начинені пеніси, отже «поза сценою» - це те,
яке є настільки непристойним, що не може бути вимовлене на широку публіку14.
Через посередництво французької мови (
слово потрапило в англійську
згодом - у слов’янський термінологічний ареал.
Обсценною лексикою прийнято називати табуйовані (заборонені) непристойні
(недруковані, нецензурні, нелітературні) слова і вислови. Обсценність - це вжи­
вання мови, яку вважають відразливою, непристойною; саме поняття обсценности
охоплює не тільки різнотипні вербальні усні й писемні форми вияву,ай невербальні
(мову жестів, графіті тощо). Попри прозору семантику, це слово назагал ігнорують
автори лінгвістичних довідкових видань, розглядаючи відповідну лексику в розділі
12Психоаналітичному аспектові обсценности присвячено блискуче дослідження: Arango Ariel C.
Dirty words: psychoanalytic insights. North vale, N J.: Aronson, 1989.
1,1 Трофимук Мирослав, Трофимук Олександра. Латинсько-український словник. - Львів:
Вид-во ЛБА, 2001, с. 414.
14 Mills Jane.
London: Penguin, 1993/c. 137. Авторка припускає, що слово може по­
ходити від лат.
бруд, гріх, болото або кал.

«вульгаризми», що викликає небажану термінологічну дифузію, не кажучи вже
про хаос у термінологічній мікросистемі
(про це нижче).
Досить складним у цьому визначенні видається саме поняття непристойности,
яке можна потрактувати таким чином: <«..> доцільно уважати непристойним
певний вчинок, а у вербальному плані - назву цього вчинку, дії, властивості пред­
мета, якщо вони здатні викликати у адресата відчуття своєї надто помітної недоречности. При цьому важливим параметром сприйняття непристойного вчинку,
предмета і т. ін. або його згадування є шок переляку чи сорому, тобто яскраві
негативні емоції. Визначення обсягу непристойного в певному соціюмі має істо­
ричний і національно специфічний характер, хочау всіх культурах поняття неприс­
тойного пов’язується насамперед із сексуальною функцією життєдіяльности»15.
З психоаналітичної точки зору слово стає непристойним, якщо воно су­
проводжується відразливим первинним образом, що йде від дитячих відчуттів.
На думку Е. Берна, найсильніші непристойності стосуються запаху і смаку, а
також слизького дотику16, в той час як найслабші - це літературні слова, які
набагато відстають від первинних образів і повністю дезодоровані17. Поєднання
значень «неприємний запах» і «образа», «лайка» звичне для семантичного роз­
витку слів у різних мовах, наприклад англійське
- 1) образливий,
2) неприємний, противний (про запах), 3) наступальний, агресивний, грецьке
Рдо|хоато|до$ - 1) який має смердючий рот, 2) перен. лихослов. Не без впливу
первинного одоративного відчуття стали непристойними слова, пов’язані з екс­
креторною функцією організму. Негативна оцінка «козла» (мерзенний, підлий,
капосний чоловік) пов’язується до певноїміри зйогофізіологічними властивостями
(поганий запах, хтивість), що й зумовило активізацію вислову
Не випадково, очевидно, у російській обсценній практиці слово
віднедав­
на почало активно конкурувати з матом: «Надто частотне вживання матірних іді­
ом - як, вочевидь, і скатологізмів - не могло не призвести до зниження їх вибухової
сили і поступового перетворення на прості, хоч і вульгарні, експлетиви. Саме
тому суспільство починає шукати інші засоби вихлюпування негативних емоцій.
Найпоказовіший російський приклад - “
/ ”, слово, яке порівняно недавно
побутувало виключно в межах «зони», а тепер успішно конкурує з матом»18.
и Жельвис В. И.
16 Пор.:

с. 55.
|кгб|

(Ю. Андрухович, Московіада).
17Берн Э.
- М., 1998, с. 18.
18 Жельвис В. И. «Русско-немецкие инвективные параллели: стратегия и тактика».
- М.: «Издательство “Элпис”», 2006, с. 228. Про «козла» у дискурсі
2 — 7-1781

Метамова непристойностей охоплює також поняття скатологічної (гр.
кал) або копрологічної (гр.
- кал) лексики, у список якої
входять різноманітні інвективи, які включають найменування нечистот, особливо
продуктів життєдіяльности організму (кал, сеча, сперма і т. ін.).
лексика охоплює такі основні групи слів та їх похідні:
1. Найменування «непристойних», соціяльно табуйованих частин тіла «сороміцькі слова»:
2. Найменування процесу здійснення статевого акту:
3. Назви повії, продажної жінки:
4. Найменування фізіологічних функцій (відправлень):
5 .Назви «результатів» фізіологічних відправлень:
Перша група одиниць постає джерелом т. зв. оголювальної інвективи. На­
зиваючи ту чи ту «потаємну частину» тіла, мовець ніби демонструє її, привсе­
людно зриваючи з неї одяг.
Друга група співвідноситься з сексуальною лайкою, так чи так лексично
пов’язаною з проблемами дітородної функції людини або тварини. Саме сексуальні
інвективи традиційно розглядаються як найбільш різкі в абсолютній більшості
культур.
Основною одиницею сексуальної лайки є
суть якої докладно
розкрив Б. Успенський у класичній статті про міфологічний аспект російської
експресивної фразеології. Первісно те, що зветься матірним дієсловом, тісно
пов’язувалося з іменем собаки, тобто суб’єктом непристойної дії був собака у
структурі міфологічної формули
(рев jebъ июдо шаіь), тобто
«ти - сукин син». Як нечиста тварина, одна з інкарнацій диявола, саме собака, а не
людина, був суб’єктом дії, яку характеризує цей вислів.
Сьогодні місце суб’єкта посів мовець, тобто ідіома у російському звучанні
набула значення
Однак підміна тут, як зазначав учений,
доволі природна: мовець лаявся, говорив від імені собаки, наче грав у цей момент
роль тварини:
У цьому разі не було потреби згадувати
пса, він був сам собою зрозумілим.
За Б . Успенським, російський мат становить собою імпл іковане богохульство,
приховане під вуаллю сексуальної термінології; первісно він становив священну
дохристиянську формулу, звернену до язичницьких богів і «Матсрі-Землі»: шлюб
Бога Неба (Громовержця) і Матері-Землі з наступною травестійною заміною
Громовержця на хтонічне божество в образі пса. Минуло багато віків, перш ніж
президентських виборів 2004 р. див.: Ставицька Л. О. «Дискурс помаранчевої пристрасти».
, 2005, № 3.

_________

------------------

---------------------------

------------------------

акцент змістився з Матері-Землі на матір опонента. До речі, сучасна православна
церква вчить, що той, хто продукує матірний код, ображає одразу трьох матерів:
«Матір-сиру-Землю», «Божу Матір» і власну матір. Пам’ять про колишні зна­
чення мату жива, і тільки останній адресат - мати опонента - свідчить про бажання
мовця принизити його і продемонструвати над ним владу14.
Високий заряд нецензурности, притаманний цій лайці, зумовлюється тим,
що у слов’янських культурах, де склався особливо високий статус родинних
стосунків за материнською лінією, найстрашнішою лайкою є сексуальна образа
матері. Цей корінь заборони бере початок у матріярхаті, коли виникло смертельне
табу на зв’язок із власною матір’ю і в первісному племені, і в часи, коли почав
формуватися інститут сім’ї.
Теорія походження основної матірної лайки набула подальшого розвитку
й уточнення. Висловлювалися сумніви щодо істинности теорії «пса», яку за­
пропонував Б. Успенський. Так, В. Міхайлін висловив припущення, що річ
не у псі (хоча б через те, що іконографія Громовержця передбачає насамперед
зміїні іпостасі), а в тому, що мат - це чоловічий обсценний код в аспекті його
закріплености за суто маскулінною магічною мисливсько-войовничою терито­
рією з домінантним на ній образом пса-вовка20.
В. Ковальов уважає, що центральний матірний вислів «можна віднести до
дуже давнього періоду: кінець ери матріярхату і початок патріярхату, значення
якого було скоріше за все майновим. Той, хто володів матір’ю, ставав господарем
роду. Тому давнє значення вислову
’ слід було розуміти як «я тепер
ваш батько» або «я тепер - господар усього, що вам належало». [Отже,] первинним
був вислів з «я». Він не був образливим, хоча й означав саме злягання. Однак
означав він не секс, не наругу як таку, а лише владу, точніше володіння владою
в не своєму роду. Той самий вислів, але з псом, - більш пізній; він мав на меті
образити увесь чужий рід, звідси вислови «сукині діти», «сукин син», пол.
(Очевидно, первинним словом і, звісно, необразливим було
а не
Це відображено і в легенді про капітолійську вовчицю, яка виростила Ромула
і Рема). Це вже епоха патріярхату, образа, таким чином, завдавалась не стільки
жінці, скільки чоловікові, тому не набув поширення вислів «сукина дочка». Не
можна не погодитися за такої постановки питання із, здавалося б, парадоксальною
думкою, що «матірна лайка коренилася не в презирстві до матері, а в повазі:
19 Успенский Б. «Мифологический аспект русской экспрессивной фразеологии».
- Москва: Гнозис, 1994, с. 53-128.
20 Михайлин В. Ю. «Русский мат как мужской обеденный код: проблема происхождения и
эволюция статуса
сб. ст. / под ред. В. И. Жельвиса. - М.: Ладомир,
2005, с. 72-75.

малось на увазі, що людина сильніше за власну образу відчує зневагу, адресовану
матері»21. Зрозуміло, що в такому значенні дієслово
поступово стало
переходити до розряду лайливих і тому далі неухильно почало табуюватися,
особливо у східнослов’янських мовах»22.
Четверта і п’ята групи пов’язуються з не менш важливими функціями
тілесного низу - дефекацією і сечовипусканням.
Смисловий паралелізм між одиницями 1,2 і 4,5-ї груп абсолютно очевидний,
що певною мірою зумовлено близькістю розміщення дітородних органів та органів
виділення; це яскраво виявляється у синонімічних рядах на позначення тих самих
понять: вхуячити - запиздячити (вдарити когось), виблядок - висерок (нікчемна
людина) і т. ін.
Окремішньо у цьому ряду стоїть слово
що хоч не є суворо табуйованим,
проте традиційно вноситься до лексики мату.
Тільки перші три з названих вище п’яти груп охоплюють лексику власне
мату, пов’язану з сексуальною діяльністю людини. Тобто поняття «обсценна
лексика» ширше за поняття «матірна лексика»: друге - складник першого. Усі
матизми та їх похідні можна назвати обсценізмами, проте обсценізми типу
не є матом.
На думку О. Плуцера-Сарно, матірними у російській мові можна вважати
тільки сім лексем:
23. Усі слова та їх
похідні з певними фонетико-граматичними трансформаціями функціонують в
українському обсценному лексиконі; вони є різкими грубими інвективами, які по­
рушують сильні табу і до яких мовець звертається з різних причин.
Для українського обсценного мовного простору релевантними можна вважати
такі (непохідні) лексеми:
1) власне матизми - слова, пов’язані з сексуальною діяльністю:
;
2) обсценна лексика сексуальної сфери:
3) обсценізми несексуальної сфери:

21 Брандт Р. «Кое-что о нескольких словах».
с. 356.
22 Ковалев Г . Ф. «Русский мат - следствие уничтожения табу».
- Воронеж, 2005, с .186.
23 Плуцер-Сарно А. «О семантике слова “мат”». У
СПб.: Лимбусс Пресс, 2001, с. 77.

1915. - № 3/4,

Матом у широкому розумінні можна вважати перші дві групи, але терміни
«м ати зм », «матірна лексика» слід уживати тільки стосовно першої групи. Деякі
лексем и другої групи наближаються до вульгарної, жаргонної лексики. Однак

елемент непристойности, пов’язаний з тілесним низом і наявний у більшості з них,
дає право, принаймні теоретично, розглядати ці лексеми у межах обсценности.
На периферії обсценного шару перебуває така стилістично нейтральна або
експресивна лексика, що входить у широке поле «тілесний низ та його функції»
і здатна факультативно інтенсифікувати ореол непристойности свого поля у
мовленнєвій діяльності:
і т. ін. Лексеми цього типу частково перехрещуються з сексуалізмами, більшість
з них є нейтральними елементами синонімічних рядів на позначення відповідного
поняття (докладніше див. «Обсценізми й евфемізми»).
Прикметно, що носії мови атрибутують різний ступінь табуйованости
(= непристойности) названих одиниць. У 2007 році ми провели експрес-опитування 46 респондентів (24 чоловіки і 22 жінки), яким запропоновували дати
відповідь на запитання, яке слово з ядерного матірного лексикону
24 вони уважають найнепристойнішим. За
сумарними показниками найбільш непристойним виявилося слово
най­
менш ; чоловіки-респонденти схильні вважати «козел» непристойною лай­
кою. Акцентую увагу на цих показниках, тому що звернусь до них нижче.
Насправді склад і межі мату відносні і динамічні, бо «будь-яке визначення
такого умовного поняття, як “мат”, зведеться до того, що “мат” - це те, що ми на­
зиваємо матом, те, що сприймаємо як мат»25. Для різних субкультур, регіональних
різновидів мови може існувати своя шкала табуйованости.
Мат - слово російське за походженням, первісно воно означало «голос»
(рос.
Експресивної семантики «непристойна лайка» воно набуло
під впливом асоціяцій зі словом
яке активно уживається в російській лай­
ці. Оскільки мат є сексуальною лайкою, а сексуальна домінанта показова для
російського обсценного лексикону, про що йтиметься нижче, то мат в іпостасі
згаданої центральної інвективи, безумовно, атрибутується насамперед у російській
лінґвокультурі.
Існує думка, що російський мат має монгольсько-татарське походження. Цей
міф закорінено у назві найпершого російського обсценного словника «Словарь
Еблематико-энциклопедический татарских матерных слов и фраз <...»> (при­
близно 1865 р.). Характеристика внесених у словник лексики і фразеології як
24 Слово було введено з тих міркувань, що збільшилась його частотність в інвективному
слововживанні, і ми хотіли перевірити ступінь його наближення до «сильної» лайки.
25 Плуцер-Сарно A. Ibid., с. 80.

«татарських» пов’язується з тим, що «мат» означало «будь-який нехристиянський», «чужий». «Думка про те, що в цілому обсценна лексика є татарською
за походженням і її було завезено в Русь під час татаро-монгольської навали,
абсурдна. Загальновідомо, що обсценна лексика - споконвіку слов’янська»26.
Деякі обсценізми стають лайливими словами і висловами. Проте не все
обсценне є лайливим і не все лайливе є обсценним. Лайка може бути й не
обсценною (
обсценні вислови можуть
уживатися не в складі власне лайки (
Як справедливо зазначає
Ю. Левін, «категорії лайливости і обсценности корелюють таким чином: на пев­
ному рівні зняття обсценности лайка перестає бути такою (пор.
Власне обсценну лайку можна кваліфікувати як інвекти­
ву, пам’ятаючи, однак, що ці поняття не є абсолютно тотожними: інвектива може
виражатися згрубілою просторозмовною
жаргонною
діялектною
лексикою. Назагал не можна безапеляційно ототожнювати обсценну
лексику (чи будь-яку ненормативну, стилістично забарвлену у складі літературної
мови) з лайкою та інвективою, оскільки категоріяльну ознаку лайливости ви­
значають узус і контекст. Лайка та інвектива виражають лише негативне ставлення
мовця до об’єкта оцінки чи адресата, і вони інтенційно спрямовуються нате, щоб
образити останнього.
Суттєво також наголосити на кореляції обсценізму з семантично одноплано­
вими одиницями інших мовних страт: літ.
розм.
діял.
жарґ.
обсц.
Всі вони передають однакове значен­
ня - «здійснювати статевий акт», але порушення соціяльного табу в останньому
слові (як і в будь-якому вислові з обсценним словом або таким, що містить обсценний корінь) надає йому лайливої ілокутивної сили та певного семантичного
конотативного ореолу залежно від конситуації вживання (обидва поняття «лайка»,
«інвектива» у їх
значенні та «обсценна лексика» ми вважаємо у цьому
тексті синонімічними).
Аналіз семантичної структури обсценної інвективи дає можливість виділяти
тобто одиниці смислу, призначення яких - шокувати учасників спіл­
кування. Табу-сема, наявна в окремому слові («пизда» замість «жіночий статевий
орган»), факультативно може включатися у структуру вислову задля надання
йому шокувальної непристойности
виявлятися
на рівні словотвірної структури літературного нормативного слова
26 Плуцер-Сарно А. «Матерный словарь как феномен русской культуры». У
СПб.: Лимбусс Пресс. 2000, с. 50.
27 Левин Ю. «Об обсценных выражениях русского языка».
Сборник статей/Сост. Н. Богомолов. - М.: Ладомир, 1996,с.1 10.

або обеденного новотвору (
->
дисфемізму.
Дисфемізми - надзвичайно важливий складник обсценного лексикону, а сам
термін уживається в двох значеннях:
1. Навмисне викривлення слова для надання йому грубого, інвективного
значення:
- гімназія
-тамада,
- коломийка еротичного
змісту. Саме в цьому значенні уживається позначка
у пропонованому
Словнику стосовно слів, які розглядаються у межах обсценної лексики.
2. Слово, протилежне евфемізму в тому сенсі, що «практично будь-яку
дію, будь-який предмет, будь-яку властивість можна представити у вульга­
ризованому вигляді через використання дисфемізму, який зберігає табу-сему»28.
Пор.: «Мат пародійний, оскільки здатний породжувати численну кількість
дисфемізмів, «обсценізуючи» будь-яке літературне слово»29. Напр.,
- вираження надзвичайного презирства, зневаги або байдужости до чогось,
- збожеволіти; почати поводити себе як божевільний.
У широкому сенсі можна говорити про субстантивну заміну літературного
слова обсценним, пов’язану з тим, що обсценізм передає:
- дифузне, полісемантичне значення. Так, у функції займенника виступає
слово
яке постає еквівалентом чоловіка, слова
вживаються
на позначення широкого спектра неживих предметів і явищ, оцінюваних як
незначні, дрібні. Якщо хуй як еквівалент особи виступає почасти нейтральним,
то
як правило, мають негативне забарвлення. Обсценізми
передають надзвичайно широкий семантичний спектр,
який окреслюється значенням префіксів і суфіксів, а також конситуацією;
- цілком визначену семантику. Так, скажімо, за словом
та його синоніма­
ми
закріпилась функція заперечних займенників або частки не:
- нічого,
- нічого не отримаєш,
- нічого подіб­
ного. За обсценізмами
закріпилося значення байду­
жости, відсутности позитивного чи взагалі будь-якого ставлення, самоусу­
нення. Субстантиви, що передають негативні властивості
а та­
кож стани і дії, за своєю природою мають переважно деструктивну спрямо­
ваність:
- розбити,
- бити,
раптово здивуватися та ін. Обсценізми набувають статусу сексуальних метафор
(різновид тілесної метафори), коли відбувається перенесення назв статевої сфери
на інші аспекти людської діяльности:
Г. Гусейнов схильний іменувати слова-субститути нормативної лексики, а
також інші відобсценні новотвори есхрофемізмами (гр. есхрологія - лихослів’я),
28 Жельвис В. И.
29 Плуцер-Сарно А.

с. 87.
с. 75-80.

кваліфікуючи їх не як власне лайливі слова, а як слова-замінники природної мови
для неприродних, болісних умов, як «стьобне» зниження30.
Величезна словотвірно-семантична продуктивність лексики мату є непрямим
свідченням того, що табу, накладене на неї, забезпечує доволі широкий простір
свободи, якому могли б позаздрити інші шари мови. Завдяки цій внутрішньомовній свободі така семантична продуктивність лексики мату набула здатности не
лише заміщати будь-яке слово, а й виконувати функцію мови в цілому, зокре­
ма приміряючи маску соціолекту (жаргону). Приміром, з молодіжного соціолекту:
(краще добре бити, ніж
погано висловлювати своє незадоволення). На жаль, такий модус
лінґвальної свободи екстраполюється на ті поведінкові стереотипи (особливо
молодіжні) у сучасному комунікативному просторі, які викликають обурення і
навіть шокують.
Зрозуміло, що згаданий величезний словотвірно-семантичний потенціял об­
сценної лексики практично унеможливлює його вичерпне лексикографічне пред­
ставлення і в плані кількісної фіксації, і щодо відбиття семантичної структури.
Тому навіть найповніший словник цієї лексики здаватиметься більшості мовців
неповним.

Заведено говорити про своєрідний корпоративний характер інвективи, оскіль­
ки існують люди, для яких зняття заборон уже є подобою інтимности: інвективний
конфлікт вони розглядають хоча й потворним, але сурогатом близькости, єднан­
ня в гріховності лихослів’я. «Рядовий лихослов шукає єднання з такими, як він, але
в жодному разі не вище. <..> за допомогою мату [він] із задоволенням виявляє, що
перебуває зі співрозмовником у карнавальній атмосфері всезагальної, тотальної
“лайновости”»3'.
Комунікативні аспекти обсценної лексики пов’язуються передусім з тим, що
вона вербалізує образу як таку. Головне завдання образи - знизити соціяльний
статус опонента і таким чином ствердити свою перевагу. У цьому разі реалізуєть­
ся агресія ворожости, адже лайку призначено для того, щоб завдати моральних
збитків людині, яка чимсь комусь не догодила. У випадку обсценної інвективи
таке завдання здійснюється завдяки порушенню мовного табу та соціоетичних
норм. Сутнісним прагматичним моментом є те, що заборона порушується. Звісно,
образити ближнього можна і без застосування лайки, проте саме лайка, особливо
«сексуальна», складає список найрізкіших слів у всьому інвективному словнику.
0 Гусейнов Г.
-11 Жельвис В. И.

с. 157.
с. 153.

Тому сильна емоція, виражена відносно ввічливо, - це зовсім не те, що сильна
емоція, виражена сильними висловами. «Коли ми говоримо: “Ы (смачно) вилаяв­
ся”, - ми маємо на увазі не тільки те, що N вимовив певні слова, тобто здійснив
локутивний акт, але й те, що він здійснив певну дію , тобто відбувся ілокутивний
акт. <••> Лайливі слова та вислови близькі до перформативів: вислів є одночасно
і вчинком, і дією»32. Емоційна розрядка настає через зламування табу, причому
для того, щоб надати шокувального ефекту, достатньо виявити намір порушити
ту чи ту заборону. У цьому сенсі вербальну агресію можна розглядати як
інтеріоризацію вчинку, що знайшло відображення у тій же обсценній фразеології:
(лай, а не бий). Пор.: «У той чи
той спосіб агресивність має
заміщена заради фізичного здоров’я
суспільства»33.
«Лайка, маючи спільну ілокутивну силу з “пристойними” висловами
дістає не лише стилістичне маркування, більш істотним є те, що, вживаючи її, я не тільки прагну висловитися грубо (це
стосується стилістики), але й хочу, так би мовити, “виразити грубість” , здійснити
акт “грубощів” , тобто “лайливий ілокутивний акт” . “Дійовий” характер обсценної
лайки полягає в тому, що її вживання є порушенням табу - і такого, що склалося
історично, і сучасного,
34. Перлокутивний ефект лайки ситуативно
зумовлюється: непристойна лайка може глибоко образити адресата так само, як,
до речі, і нейтральні слова або удавана ввічливість, і навпаки - може маніфестувати
емпатію, щирість, співчуття тощо.
Класифікація обсценної лайки за прагматичними настановами охоплює такі
різновиди:
1.
Посил и , семантичним ядром яких є відсторонення адресата від адресан
з позначенням місця відсилання - «чужого» простору, а саме тілесного низу
я виражаю своє негативне ставлення до тебе і своє бажання
не бачити, не чути і т. ін. тебе, не мати з тобою справи (взагалі або в цій ситуації);
я виражаю вимогу, щоб ти вчинив так, щоб моє бажання було виконано; вибір
способу виконання належить тобі; водночас я хочу образити тебе і роблю це.
Іншими словами, посили - це одночасно директиви і експресиви (за Дж. Сьорлем).
Мовлене передусім стосується контактного спілкування, коли адресат посилу і
адресат повідомлення - одна особа. Коли ж має місце непряме вживання, на адресу
третьої особи, ілокутивна сила різко послаблюється. Таке саме послаблення
спостерігається при вживанні висловів з «приобсценною» частиною
Левин Ю. «Об обсценных выражениях русского язы ка»...,с. 19.
" Жельвис В. И.
184.
14 Левин Ю. «Об обсценных выражениях русского язы ка»...,с. 110.

Суттєвим є зв’язок посилів з «чужим» простором, що враховується при тлумаченні
відповідних ідіом, як, скажімо, у такій кваліфікованій лексикографічній праці, як
«Іди на хуй: вираження мовцем
сильного бажання перервати будь-яку взаємодію чи зв’язок з кимсь/чимсь, яке
здійснюється у принизливій для адресата формі побажання переміститися у місце,
що лежить за межами особистої сфери мовця»35.
2. Матірні формули, які містять дієслово на позначення здійснення ста­
тевого акту і спрямовуються на матір адресата або на нього самого:
3. Відмови - я відмовляю тобі в тому, що ти просиш, заодно прагнучи обра­
зити тебе:
Індиферентиви - виражають байдужість, самовідсторонення, неохочу
згоду:
5. Пейоративи - це власне лайлива лексика, яка, переважно у сполученні
з прикметниками, передає оцінку розумових, моральних властивостей людини,
рис її характеру, вдачі тощо:
іт . ін.
6. Божба - клятви, запевнення в істинності сказаного:
7. Прокльони:
8. Вигуки і вставні слова
У функціональному плані обсценні слова можуть:
1) виконувати суто емотивну функцію як вираження безпосередньої емо­
ц ії- здивування, обурення, захоплення, незадоволення і т. ін.;
2) функціонувати як семантично спустошені вставні звороти, тобто ужива­
тися з експлетивною метою, безадресно. Це не просто своєрідні заповнювачі пауз,
а «детонуючі коми» (В. Жельвіс), що містять у собі ознаки ритуалу. Деякі дослід­
ники схильні ставити подібні одиниці в один ряд з такими паралінґвальними за­
собами, як шипіння, зойки, скрегіт зубів, і порівнювати з вовчим виттям, собачим
гавканням-36.
Однією з найпопулярніших вставок у сучасному обсценному слововживанні
слід визнати
та похідні від
Частотність вживання
як детонуючої коми, безумовно, свідчить про
ослаблення домінанти інвективи, референтом якої є «розпусна жінка», оскільки
35 Буй Василий.
М: редакция АСМ «Помовский и партнеры», 1999,с. 5.
Про матірні інтерполянти, які ритмічно організовують текст і слугують модальними опе­
раторами матірного вислову, див.: Михайлин В. Ю. «Русский мат как мужской обсценный
код»..., с. 87-91.

___________

-

-------------- ----------------------------------

—

-

----------------------------------------------

приписування цієї властивосте жінці є питомою ознакою інвективного лексикону
речі, і не тільки в українській мові). Не випадково слово
має найменший
ступінь непристойности, як, зрештою, й показало опитування респондентів.
Одиницям, які виконують функцію детонуючої коми, приписують метамовну
функцію, адже вони підкреслюють мовний код як матірний і виражають, за
словами Ю. Левіна, матірний погляд на життя37.
Г. Гусейнов уважає, що семантична спустошеність матірного слововживання
стала перчиком у радянський час,тим популярнішим, чим ширшим було поле цьо­
го слововживання38. Лайка через слово, лайка як зв’язка у потоці мовлення постала
не без впливу мови кримінально-злодійського соціюму, яка через цей код транспо­
нувала у всезагальну лінґвапьну атмосферу примітивну магію слова і разом з низ­
кою інших чинників зближувалася з дискурсом радянського тоталітаризму.
Умовно можна виділити три функціональних типи матірних комунікативних
актів:
окремі матірні вислови, вжиті як данина моді або як такі, що відповідаю
соціокультурним нормам чи традиціям, що склались у суспільстві на певний час;
деякі з них функціонують:
1) у ситуації спонтанного реагування на дуже неприємний, часто несподіва­
ний, перебіг подій для отримання психологічного полегшення. Наприклад, коли
після вбивства у Києві російського бізнесмена С. Курочкіна місцева газета на
першій сторінці вмістила його портрет зі словами «Вот... блядь!», які він вимовив
перед смертю, ніхто не мав сумніву, що так воно й було насправді;
2) щоб знизити
статус адресата за допомогою пейоративів;
3) для встановлення духу корпоративности (співрозмовники можуть лаяти
відсутню особу, владу, вибори, ціни, погоду і т. ін.);
4) для самопідбадьорювання у побутових та професійно-виробничих ситуа­
ціях, пов’язаних з напругою, ризиком:
(до

... (Іздрик, АМ™); як самозбудження воїнів
перед битвою: «Мат і скатологізми допомагають подолати страх в умовах воєнних
дій. У бою німецьке скатологічне лихослів’я успішно допомагає заперечити
жорстоку і смертельно небезпечну реальність, наче оголошує її неіснуючою. Так
17 Слід
Б. Л. Боруховим, що агресивна філософія мату «<•••> не означає, що
людина, яка засвоїла мат, неодмінно дивитиметься на світ крізь чорні окуляри. Але якщо
крізь такі окуляри вона уже дивиться, якщо вона незадоволена ж иттям і людьми, мат буде
для неї ідеальним засобом для об’єктивізації своїх негативних настанов». Борухов Б. Л.
«Мат как философия жизни
лингвософский альманах. Саратов, 1994. Вып. I ,
с. 18.
’* Гусейнов Г. «Матерный пласт идеологического языка»..., с. 150.

само чинить і російський мат. Ветерани Великої Вітчизняної війни стверджують,
що, йдучи в атаку, російські солдати не кричали «За Батьківщину! За Сталіна!»,
як стверджувала радянська пропаганда, - поряд із традиційним «Ура!» йшов
звичайний мат»39;
5)
з апотропаїчною функцією: використання непристойного найменування
оберега. Напр., тричі вимовлений вислів
використовувався в
деяких регіонах України як оберіг від небіжчиків: щоб той не ходив, його лаяли; у
замовляннях проти зурочення:
- мат як елемент красномовства. Затятий лихослов зазвичай має бідний слов­
ник, який неадекватно відображає навалу емоцій. Тому віртуозна лайка у формі
«відбірного мату» сприймається як недоступне для інших мистецтво:
(3 інтерв’ю: Лесь Подерв'янський: ПІК, 2001, № 13). Про рецепцію
тривіяльної лайки як «ситуативного» мистецтва слова у діялозі свідчить і такий
метамовний коментар:
/
[йдеться
про траур з приводу смерті К. Черненка, Генерального секретаря ЦК КПРС, у
1985 р .
С.].
(Ю. Андрухович, Таємниця);
- мат, який перетворився на беззмістовний рефрен («махрова матірщина»).
Проектуючи проблему інвективного слововживання на модель карнавалу,
заведено говорити про «карнавальне світовідчуття» у таких жанрах, як гучний
скандал, жартівливе змагання лихословів, ритуальна інвективна «дуель» та ін.
Функціональна характеристика обсценного лексикону буде неповною, якщо
не згадати його ролі у фразеологізмах, пареміях, замовляннях, а також наративної
функції в сороміцькому (еротичному) фольклорі, де ритуальне використання
непристойної лексики якраз і було тим карнавальним клапаном, який на певний
час звільняв від світу «по цей бік» і занурював в інакшість світу і слова, у сміхову
іпостась тілесного низу, стверджував ідею життя; а ще в анекдотах з елементами
мовної гри, у різнотипних художніх дискурсах.
У комунікативному спектрі обсценности наявні також девіянтні моделі по­
ведінки типу
(див. статтю ОБСЦЕННИЙ),
Жельвис В. И. «Русско-немецкие инвективные параллели: стратегия и тактика...», с. 228.

(потреба писати непристойності),
(написання будь-чого, в
т. ч. графіті, які стосуються видільних функцій). В обсценних телефонних дзвінках
додзвонювач,говорячи непристойності жінці(вамериканському сленгу такулюдину
називають
), реалізує не власне ворожу, а інструментальну агресію, прагнучи
злякати, отримати задоволення від завданого комусь морального збиткування.
Уважають, що такий телефонний хуліган отримує від непристойностей, які він
говорить по телефону, таке ж задоволення, як і ексгібіціоніст.

Невербальна семіотика лайки, дуже давня за своїм походженням, охоплює
такі вульгарні жести, що зазвичай підсилюють вербальну інвективу: показування
дулі, язика (аналоги чоловічого статевого органа), спльовування слини (аналог
чоловічого сімені), реальне оголення нижньої частини тіла. Звичай символічного
або буквального оголення власних сідниць чи геніталій розглядають як засіб
приниження опонента.
Показування свого заду - жест ритуальний і розвінчувальний за своїм ха­
рактером, на давні корені його вказував М. М. Бахтін40.
Такий тип інвективи може, здавалось би, обернутись проти інвектанта. Од­
нак цього не відбувається. Коментуючи цей феномен, В. Жельвіс зауважує: «У
певних етнічних традиціях жінки, які посварилися, можуть демонструвати таку
поведінку одночасно, причому кожна впевнена, що ганьба падає на противницю,
а не на неї, і передусім якщо вона вдалася до цього жесту першою»41. Ця традиція
мала поширення і в українському ареалі: «У певних регіонах України жінки легко
заголяли свій зад на доказ своєї зневаги до співрозмовника»42.
У сучасному невербальному просторі побутують такі непристойні жести, як
підняття догори середнього пальця руки (див. ФАК) та показування внутрішньої
частини руки до ліктя як аналоги відмов зі словом

Термінологічну парадигму обсценного лексикону ми розглянули вище. Проте
в літературній мові, фразеології, стихійних коментарях, що віддзеркалюють
Бахтин М. М.
- 2-е изд. - М.: Худож. лит., 1990, с. 4І4.
41 Жельвис В. И.
.., с. 302.
Маерчик Марія. «Одяг як символічне тіло».

- К ., 2003, с. 69.

«наївну» мовну свідомість носіїв мови, побутує чимало одиниць, у тому числі
функціонально наближених до мікрополя традиційної метамови, які дають
ключ до розуміння коґнітивної бази «обсценної» частини у мовній картині світу
українців.
У лексико-фазеологічнійсистеміукраїнськоїмовичималоодиниць виражають
інвективу:
зокрема грубої, брутальної:
грубий, нестримний у висловах),
(груба образа),
(слова,
якими інакомовно передають брутальну лайку або грубі вислови). Зрозуміло, що
ці фраземи різною мірою передбачають нецензурну лайку, проте пряма вказівка
на непристойність лайки міститься, за нашими спостереженнями, у дефініціях
лише таких одиниць:
(погані, огидні
або непристойні слова),
непристойні образливі розмови; людина, що використовує сороміцькі та інші не­
пристойні слова.
Постать колишнього Президента України Л. Д. Кучми збагатила цей сино­
німічний ряд словосполученням
(вислів набув поширення
після оприявлених у 2000 р. в зв’язку зі зникненням опозиційного журналіста
Г. Ґонґадзе магнітофонних записів, які здійснив майор В. Мельниченко. На цих
касетах чути голос Л. Д. Кучми, який, вживаючи обсценну лексику, наказує при­
брати невигідного журналіста).
На позначення уживання непристойної, зокрема матірної, лайки в українській
мові застосовується дієслово
уживати лайливі, соромітні слова,
відповідно
Етимологічно пов’язане з емоційно-оцінним «лихо»,
несе в собі
уявлення про відповідну мовну поведінку як зло43.
У концептосфері сороміцького фольклору, попри його розважально-сміхо­
вий характер, все ж можна віднайти сліди, які вказують на зв’язок еротики (соромности) з «лихом». В одній з приказок, які записав І. Франко, говориться про
це прямо:
чоловічий і жіночий статеві органи на­
зиваються «бідою». Симптоматичною виглядає кореляція еротики й лиха у словах
- поводитися розпусно,
- розпусник,
розпусниця
43Нагадаймо,що одним зі значень латинського прототипу «обсценний» є «страшний, лиховісний,
зловісний». У Короткому посібнику з англійської мови
«лиховісний, зловісний»
фігурує на першому місці в етимологічній довідці до слова
The Concise Oxford
Companion to the English Language Ed. Tom McArthur. Oxford University Press, 1996.

(Білецький-Носенко П. Словник української мови. - К.: Наукова думка, 1966,
с.210)44.
«Соромітний» органічно входить у широке поняття непристойної (обсценної)
лайки, але первинно стосується сексуальної сфери. Про це свідчить семантичне
наповнення слова
та його похідних у розглядуваному ракурсі: розм.
діял.
зовнішні статеві органи людини, фольк.
- статевий
орган дитини;
непристойний. Сороміцькими
можуть бути слова, пісні, прізвиська, картинки, жести; уживаний вислів
точніше, ніж «лихослів’я», передає значення «сексуальна лайка».
З прикметником
семантично зближується запозичення з польської
мови
БЕЗЁЦНИИ).
Еротичний фольклор у таких його жанрових різновидах, як веснянки, пародійні
колядки і щедрівки, весільні пісні та ін., українці назвали «сороміцьким». Це
поняття у його кореляції з лихослів’ям охоплює все, що стосується екскреторної і
сексуальної функцій тілесного низу, однак перші збирачі та публікатори розгляда­
ли поняття «сороміцький» у значенні «еротичний», пов’язаний з «сексуальним
життям людини»45.
Отже, неприйняття українським духом і ментальністю сексуальної лайки
позначилось на осмисленні її у виразному етичному, емоційно-експресивному
ракурсі як лиха, зла, сорому. Концепт «сором» є визначальним для еротичної
лексики: її соромно чути сторонній людині. Хоча слово
у сороміцькому
фольклорі не трапляється, проте не випадково наприкінці традиційних жартівли­
вих перекорів роду молодого з родом молодої одна зі сторін втихомирювала іншу:
Зауважимо, що не стільки соромно
вимовляти, скільки соромно, що
(що подумають?), у чому ймовірно
слід вбачати відбиття такої типової для української ментальности риси, як реф­
лексивність логосві домости.
Українська метамова відображає уявлення про непристойну лексику як бруд:
,
(< плюгавити «робити брудним»); вона
асоціюється з неприємним тактильним відчуттям у словах
і т. ін. У коґнітивній перспективі сексуальна
41 Лексична діяда
передає емоційно-оцінний спектр уявлення про лихослів’я; у
структурі концепту «соромітність» не виключається також наявність зв’язку «сексу і
задоволення» зі «смертю, болем» як онтологічної, за 3. Фрейдом, характеристики життя
живої істоти. Пор. семантичні кореляти праслов. *зогтъ у різних мовах: досада, образа,
жах, страх, мука, біль. ЕСУМ, 5,357. Поняття лихослів’я і еротичної соромітности входять
У концептуальне поле «гріх».
45 Красиков Михайло. «Таємничий дивосвіт українського еросу».
Харків: Фоліо, 2003, с. 13.

непристойність пов’язується з відчуттям липкого:

(І. Роздобудько, Мерці).
Концептуалізація сексуальної сфери як чогось масного, жирного, неприємно­
го на дотик до певної міри мотивується семантичним розвитком давньоруського
дієслова
розвиток первісного уявлення охоплював також назви
продуктів харчування, що мали відповідну властивість:
тощо.
Напр., з байки (у записах В. Гнатюка):
Ключ до
розуміння вислову дає інший текст з ототожненням
(Сором, фольк., зап.
В. Гнатюка).Отже,
це непристойні слова,пов’язані зсексуальною
сферою (див. коментар до Скоромне слово:
СЛбВО).
Метамова лайки відсилає до приємних смакових відчуттів:

Учених здавна приваблювала ідея визначити, які народи у світі є найбільшими
лихословами. Висловлювалось чимало гіпотез щодо існування прямого зв’язку
між наявністю міцних слів та агресивністю носіїв мови (араби, угорці, росіяни
славляться цими словами через свою агресивність, войовничу експансивність),
їх належністю до імперського етносоціюму46, кліматом і частиною світу (чим
ближче на південь, тим активніша і яскравіша інвектива; найзатятішими носіями
нецензурщини є жителі морських держав), психологічними особливостями
народу (для інтравертного темпераменту інвектива є засобом емоційної розрядки,
де традиції обмежують інші можливості) і т. ін. Проте більш-менш науково
обґрунтованої концепції національної специфічности лайки за зазначеними пара­
метрами нам не вдалося виявити.
46Пор. цікаве спостереження Миколи Рябчука: «За українською лайкою, як і за мовою загалом,
стоїть переважно приватна особа - колгоспник, кріпак, робітник-лімітчик, закомплексований
інтелігент. За імперською мовою стоїть ціла імперія, увесь її апарат, усі інституції, уся система
освіти і пропаганди, управління й насильства - від міністерських кабінетів до бандитських
малин». Рябчук Микола «Сірко і Шаріков
2007, № 11.

Типологію національних інвективних стратегій можна побудувати на під­
ставі визначення того, який аспект обсценности для етносоціюму є найбільшим
емоційним подразником, порушення яких табу спричиняє катарсис. «Очевидно, у
всіх без винятку культурах існує ціннісно значуща домінанта, яка стійко утримує
збудження від імпульсів, що надходять у нервову систему, пов’язаних з сексом,
виділеннями, назвами тварин і т. ін. Ця домінанта визначає вибір тієї чи тієї
інвективної стратегії, так само як відмову від такої стратегії і перехід до іншої»47.
Ціннісно значуща домінанта для народів європейського ареалу визначає три
типи інвективних стратегій у групах мов. Попри умовність цієї класифікації, вона
видається нам зручним засобом для типологізації інвективних стратегій:
1) «анапьно-екскремальний» (S h it (Scheiss)-K yflbT ypa ): німецька, чеська, анг­
лійська, французька;
2) «сексуальний» (Sex-культура): російська, сербська, хорватська, болгар­
ська;
3) «сакральний» (Sacrum-культура): романські мови, частково - чеська, сло­
вацька, польська.
Звичайно, такий поділ має умовний характер, бо ці типи співіснують у межах
окремої лінґвокультури, проте домінування певного лексикону на тому чи тому
історичному етапі своєрідно віддзеркалює концептуальні засади буття кожного
етносу, його етноментальні стереотипи та психофізіологічні преференції.
Домінування сексуальної лайки у росіян аж ніяк не означає гіперсексуальности
носіїв російського обсценного коду. Позбавлена первісного змісту і семантич­
но спустошена за своєю природою, сексуальна лайка, як помітив свого часу
Ф. М. Достоєвський, свідчить про цнотливість народу, оскільки мовці не мають
на увазі нічого непристойного. Цнотливість і затяте сексуальне лихослів’я ужи­
ваються в російському характері, на думку російського письменника. Пор.: «Той,
хто лається, про секс і тим більше про його збочення навіть і не думає: зазвичай
він у давній традиційній формі виливає свою російську душу, висловлюючи таким
чином своє незадоволення життям, людьми, урядом»48.
Ядро російської матірщини складає «сексуальна» тріяда:
Проектуючи цей феномен на Shit-культуру, можна передбачити, що до­
мінування лексики, пов’язаної з видільними функціями організму, свідчить про
виняткову охайність носіїв відповідного коду. «Що стосується скатологізмів, то
47 Жельвис В. И.
с. 160.
48 Мокиенко В. М. «Русская бранная лексика: цензурное и нецензурное».
- СПб.:
Норинт, 2003, с. 21.

очевидно, що цей статус перебуває у прямій залежності від охайности нації. Немає
етносу, який можна було б беззастережно звинуватити в неакуратності, але всетаки тут існують певні градації. У Західній Европі німці, безумовно, лідирують
як найохайніша нація, а тому природно, що найгрубіша лайка там будується на
скатологізмах, тобто на звинуваченнях опонента у порушенні відповідного табу»49.
В. Жельвіс наводить таблицю російсько-німецьких відповідників:
(Проклятое говно!),
(Богопроклятое говно!),
(Поцелуй меня
в жопу!),
(Я на него сру!). Особливою
акуратністю на Сході відзначаються японці: «до чистоти тіла японці ставляться
хворобливо, як до священного поняття. Звідси і популярність японських звернень,
які звинувачують адресата у порушенні цього табу. В інших культурах теж можна
знайти подібне: найбільш поширені інвективи в іспанських циган гітано пов’язані
з екскрементами». Порівнюючи російську і латиську культури, автор відзначає по­
ширеність у них відсилання адресата в тілесний низ, однак у російському вживанні
перевага надається статевим органам, у той час як у латиському - екскрементному
ряду: росіянин скоріше пошле опонента «на хуй», а латиш - «в жопу»50.
Можна упевнено припустити наявність в українській обсценній лайці скатологічної домінанти. Про це переконливо свідчить приблизне кількісне співвід­
ношення сталих словосполучень, зафіксованих у пропонованому Словнику, на
базі двох обсценних сфер:
- до 20,
- 46,
- 38,
57,
-1 5 1 ,
- 76.
Подібно до наведених вище російсько-німецьких паралелей, можна навести
сексуально-скатологічні паралелі в українському обсценному слововжитку:
та ін. Копрологічні преференції українців постають у фразеології:
(неприємні якості неможливо відрефлексувати),
(ні туди ні сюди),
Близькість дітородних та екскременторних, вивідних органів відіграла важ­
ливу роль в історії інвективи, адже перші становлять творче начало, а другі протилежне. На рівні буденного світосприйняття дві іпостасі тілесного низу у
людській свідомості зазвичай не змішуються, відмінність між ними відчувається
інстинктивно. Проте лексична система еротичного лексикону припускає таку
метонімічну заміну за суміжністю; приміром, у польській мові назва жіночих
44 Жельвис В. И. «Русско-немецкие инвективные параллели: стратегия и тактика...», с. 227—
228.
50 Жельвис В. И.
с. 158.

сідниць
переноситься на жіночий статевий орган, у цій лексично-звуковій
/Ьоомі вона перейшла у львівський сленг. Аналогічний семантичний механізм
визначив природу вторинних номінацій в евфемізмах, що побутують в інших ре­
гіонах Західної України, напр.
- жіночий статевий орган.
Нерозрізнення двох іпостасей тілесного низу вчені схильні приписувати
людям з невисокими моральними критеріями, носіям вульгарної психіки, які
стають творцями порнографії та висловів на зразок того, що побутує у фінській
мові «Твоя мати сцяла, коли тебе зачинала». Йдеться не просто про метонімічну
заміну, а про ототожнення процесу фізіологічного відправлення з прокреативною
функцією, стилістичний діяпазон якого в українському варіянті коливається від
жартівливої експресії перифраза
- про дуже молоду, недосвідчену людину) до вульґарно-цинічної
інвективи, спрямованої не на образу матері опонента, як у фінському варіянті, а
на приниження матір’ю власної дитини:
- відповідь матері дитині на
питання «Мамо, звідки я взявся?»;
- мати про неслухняного сина.
Проте значення фізіологічних відправлень у людській культурі має далеко
не одновимірний характер. З одного боку, вони як уособлення бруду, нечистоти,
неприємного запаху потрапляють до розряду сильних обсценізмів, а з другого, - в
символічному сенсі їх оточує священний ореол, пам’ять про який зберігає світо­
ва міфологія. Екскременти розглядаються як творче начало відповідно до ро­
зуміння їх як «резервуара життєвої сили, священної природи людської біології,
яка перебуває в людській істоті і здатна повернутись після того, як полишає
людське тіло; звідси - езотеричне значення ритуального поїдання екскремен­
тів»51. Слід пристати на думку: «Є чимало підстав гадати, що глибоко в підсвідомос­
ті людини наявна не стільки відраза до екскрементів, скільки відчуття причетности,
спорідненосте, єдности з ними»52. Психоаналітичний вимір скатології, безумовно,
впливає на її коґнітивний модус у мові й культурі. Переконливим доказом цього
можуть слугувати тексти Леся Подерв’янського, обсценність стилю якого
великою мірою базується на скатологічній домінанті. Серед персонажів його п’єс
є копрофаги, ті, хто вивчає кал, один з них має прізвище Срака; «герої нашого
часу» не розуміють, а
до віддаленої перспективи їм
"феба. Почасти кал - антураж їхнього життєвого простору і смисловий центр
комунікативного дійства п’єси.
Психологи стверджують, що «діти з ніжністю ставляться до процесу ви­
порожнення, його наслідок - перший продукт власного виробництва дитини.
A dictionary of symbols / Jean Chevalier and Alain Gheerbrant; translated from the French by
John Buchanan-Brown. London; New York: Penguin Books, 1996,c. 361.
Ж ельвисВ.И.
c. 249.

Хіба чимало дорослих потайки не дивляться на нього в туалеті!»51. Один з героїв
«Казки про репку...» Подерв’янського з фройдівською точністю проговорює цю
істину: <...>
Він індивіду ялістично зациклюється на «цікавій штуці» настільки, наскільки
ототожнює себе з нею: <...>
А. Аранґо в одному з розділів книжки, присвяченої психоаналітичному по­
трактуванню обсценних слів, під промовистою назвою «Народжені між калом і
уриною», зауважує: «Задоволення дитини від випорожнення є такою ж мірою
егоїстичним, як і соціяльним. Вона хоче розділити своє інтимне задоволення з
батьками. Вона запрошує їх у туалет або відвідує їх там, у своєму улюбленому
місці зустрічей; хоче спільно насолоджуватися цими приємними моментами.
Вона просить, навіть примушує їх. Але це невибагливе задоволення існує і в до­
рослому віці, хоча його старанно маскують»54. Як переконує автор, у дитячих
емоціях закорінено приємність для чоловіків і жінок перебувати з кимось у мить
«вивільнення», субститутом якої є звичка читати у ванній. Деякі народи відверто
формулюють такий тип соціяльности:
Подібних фразеологізмів є чимало
і в українців;
- знак приязні, інтимно-довірливих
стосунків:
(не можу без тебе жити),
(про велику приязнь двох людей), відмовитись від цієї звички
означає викреслити людину з близького оточення:
(рос.:
(про людей,
які були друзями, але посварилися).
Відлуння дитячої примітивної соціялізації вигулькує з підсвідомого у спон­
танній репліці одного з героїв: [Туз:] <...>
[Вєнік:]
(«Нірвана»),
Відверта самохарактеристика іншого колоритного персонажа, Опанаса Іва­
новича («Остановісь, мгновєніє»),
дивовижно гармонує з
іншою іпостассю його тілесного низу:
53 Arango Ariel С.
c. 52.
54 Arango Ariel C. Ibid. Автор уважає, що скатологічна інтимність з батьками є одним з най­
більших задоволень дитинства, і в іпостасі інфантильної сексуальности вона корелює з
інцестом (звідси й випливає заборона обсценних слів цього типу) і тими репресивними ме­
ханізмами людської психіки, які можна подолати за допомогою цих слів.

Іван Опанасович зникає у сортирі. <..> З сортиру чути огидне пердіння. <..> З
сортиру чути шарудіння. Трохи згодом з’являється Іван Опанасович, застьобуючи
,
<..> З
штани. Він розпарений і страшний <..> [Хуна:]
сортиру чути страшний крик. [Чорт:]
,
... [Іван Опанасович:]
...

Кумедні герої п’єс Леся Подерв’янського, що застрягли на анальній стадії
психічного розвитку, з дитячою безпосередністю проговорюють своє інтимне
«я», створюючи карнавальну атмосферу знищення будь-яких морально-етичних
обмежень і репресивних загат.
На жаль, звужені рамки передмови не дають змоги здійснити детальний
коґнітивний аналіз української скатологіЧної фразеології, проте попередні
кількісні показники, історико-культурний контекст обсценности дають право
припустити, що українська культура належить до БЬії-культури. Відкритим
лишається питання, чи зумовлено це охайністю українців, чи якимись іншими
чинниками.
Власне матизми як лайка в історичній ретроспективі, очевидно, не були
притаманні українській лінґвокультурі. Згадані метамовні вислови
(фіксує Номис, у «Словнику» Грінченка),
відсилають до етносів Бех-культури, себто матірні слова розцінювались не
стільки як російські, скільки як чужі (ворожі). Пор.: «...старі люди неодноразово
казали мені, що навіть 50 років тому в українському селі [матірні] слова
сприймалися як чужі і ніколи не були побутовою говіркою, навіть серед чоловіків.
<..> У хаті взагалі не можна було лаятися, а як хто почне, його одразу спинять
однією фразою: «Мовчи, бо піч у хаті!» Не можна було лаятися і коло води:
«воно тобі верне». Зрозуміло, присутність дітей, жінок, старих людей стримувала
нецензурну лайку»56. На сучасному етапі «московська лайка» міцно прижилась
в українському обсценному просторі, і все ж уживання головного матірного
слова
усвідомлюється як порушення найсильнішого табу, а саме слово, як
показало опитування, чоловіки і жінки оцінюють як найнепристойніше.
55 В «Енеїді» І. Котляревського:
(5:131)- типове для метамови обсценности вживання сакральної лексики
У профанному значенні, пор. рос.
- нецензурно вилаяти. СРБ 2003: 235. Етнонім
відсилає до сербів-переселенців, яких на їхній батьківщині було втягнуто у війну
Туреччиною
і Австрією, і, за задумом Росії, вони мали військово зміцнювати її позиції у боротьбі проти турків.
1752-1753 рр. виникли два військово-землеробські (спочатку переважно військові) поселення
сербів на Україні. Це була Нова Сербія, одним з центрів якої був Миргород (тепер Новомиргород)
(Бар’якторович Мирко. «Серби на Україні».
, Київ, 1971 ,№ З,
с. 38-42). У «Словнику» Б. Грінченка:
служити найманцем у війську (4, 114).

56 Красиков Михайло. «Таємничий дивосвіт українського еросу», с.15.

В умовах глобалізації та міграційних процесів межі між різними обсценними
культурами стають дифузними, взаєпроникними; переклади зарубіжних фільмів,
масова культура транспонують інновації, трансформують питомі традиції ін­
вективи. Приміром, як відзначають дослідники, у російській лінґвокультурі по­
мітнішим стає скатологічний елемент.
Пристаючи на думку В. Жельвіса, що «подальша доля матірної інвективи
залежатиме від долі культу матері і ставлення до інтимного боку життя в тій чи
тій національній культурі»57, можна будувати певні прогнози щодо українського
мовного та психокультурного простору.
Українська народна обсценна фразеологія містить невелику частку профанізмів - релігійної термінології, ужитої у зниженому,, профанному (але не бо­
гохульному) сенсі. Прикметним видається синтез копрологічної та релігійної лек­
сичної сфер у структурі українських паремій цього типу:

і т. ін.
В еротичному фольклорі служителі культу як виконавці статевого акту
постають в іронічно-зниженому ореолі:
<...> Наведені у Словнику паремії, зразки текстів з еротичного фольклору пере­
конують у національно-мовній оригінальності змісту і форми обсценности. Впа­
дає в око своєрідна ритмомелодика вислову, асоціятивні зв’язки римованих слів
простір
мовної гри у примовках, дражнилках і т. ін.
Загальновідомо, що фразеологія чи не найповніше виражає дух мови та її
йосіїв. Не є винятком і її обсценна частка, яка дає багатий матеріял для вивчення
української концептуальної картини світу, особливо її тендерних параметрів,
етнопсихології, акумулює історико-культурні факти:
та ін.
Переважну більшість сталих словосполучень, зафіксованих у Словнику,
взято з фольклорних джерел XIX ст., діялектних словників (див. Бібліографію),
які в основному віддзеркалюють мовний світ сільських жителів.
Наші спостереження над сучасним урбаністичним середовищем переконують,
що в ньому створюється оригінальна українська обсценна паремія, - приміром,
така, яку було зафіксовано у середовищі лінґвоментальних українців-білін'7 Жельвис В. И.

.. ., с. 317.

ґвів, людей з вищою освітою віком 30-40 років, які вживали інвективу
спорадично, у близькому оточенні:
? Привертає увагу актуалізація лексеми
у
незвичному для себе оточенні, яка постала не без впливу високої частотности
у загальномовній фразеології. Останні два з наведених висловів ми зафіксува­
ли у розмовному спонтанному російському мовленні як українські обсценні
вкраплення. Українську форму в таких ситуаціях ужито для того, щоб пом’як­
шити інвективу, надати їй гумористичного відтінку, а перемикання коду підсилити додаткову ігрову експресію вислову. Це відоме явище описано в лінг­
вістичній літературі, коли для росіян слово
звучить не так вульгарно, як для
тих, для кого це слово є рідним, а традиційно вихована англійська дівчина може
вимовити російське матірне слово, англійський відповідник якого вона б ніколи
не вимовила.

«Найсильніші» обсценні слова привертають увагу дослідників і збирачів
обсценного лексикону з концептуальної та культурно-семіотичної точки зору.
«Хуй» у всьому розмаїтті його онтологічних і лінгвістичних функцій мислиться як фалос - те універсальне, що означає людське життя, певний символічний
об’єкт, який відіграє надзвичайно важливу роль у житті людини відповідно до
психоаналітичного ототожнення органа з «людським Я»: втрата хуя рівнознач­
на втраті власної ідентичности, а це страшніше за смерть, бо під час своєї смер­
ті людина не присутня, а знищення «власного
уявляється як страшенна ка­
тастрофа.
Тож хуй мислиться як своєрідна мовна й онтологічна універсалія, - цим сло­
вом може позначатися будь-який об’єкт чоловічого роду:
- недотепа; кастрована тварина уособлює негативні характеристики
чоловіка:
- про старого чоловіка;
- будь-який об’єкт, предмет, явище; будь-яку властивість
чи якість можуть позначати прикметники
Повертаючись до
Думки про практично безмежний референтний простір обсценного лексикону,
слід наголосити, що ця теза насамперед стосується номінації
Довжиною хуя - фалоса вимірюється чоловіча статева і життєва сила:
чоловіча статечність:
- про чоловіка
похилого віку; вислів
передає міфічне уявлення про орган дуже великого
Розміру (один завдовжки як три):
Семантику гіперболи, всеохопної сутности, закладеної в понятті, виражено фраземою

Оскільки хуй пов’язується з комплексом кастрації,страхом втрати, він постає
символом смерті як абсолютного ніщо. За цим стоїть семантика відсутности:
- нічого не отримати; відмови:
незгоди, незадоволення:
Нігілістичну тональність
підтримує тема непотрібности, безглуздя:
абсолютної байдужости:
Синтез безглуздя й абсурду простежується в похідній лексемі
Хуй - це інструмент агресії як відмови комусь у чомусь, спрямованість якої
на зад передає негативну оцінку перверсій, по-перше, з анусом:
(нога як символ фалоса
передає значення великого розміру); по-друге - з ротом:
Хуй як пеніс концептуалізується як «інструмент отримання задоволення»:
як конкретизація виконавців статевого акту:
(чоловік),
(жінка).
Метафора
відсилає до семантичної універсали
тобто
хуй мислиться як щось смачне, приємне, бажане. У той же час еротична семантика
хуя постає в жартівливо-іронічному ореолі:
Українська фразеологія відбила високу оцінку хуя в його сексуально-інстру­
ментальній іпостасі:
;
Деякі фразеологізми можна ґендерно маркувати,
адже слово фігурує в суто жіночому експресивному мовленні:
(запевнення в істинності сказаного);
(прокляття).
Хуй - інструмент створення абсурду:
Локативна інтерпретація хуя простежується в ідіомах
які передають уявлення про певний («чужий») простір за межами особи стої
сфери мовця.
Порівняно з хуєм пизда позбавлена універсальносте, але все-таки прире­
чена на власну філософію. Смисловий дуалізм вагіни, її зв’язок з кругобігом
народжень і смертей навертає на осмислення її, за Ж. Лаканом, як чогось таєм­
ничого, потойбічного, пов’язаного зі смертю; того, що перебуває по той бік сим­
волізованого «пиздою» задоволення. А сама пизда - нестерпно прекрасний інстру­
мент смерті, насилля і болю, а тому «зворотний бік пизди - це пиздець»58. Ідею
«кінця, припинення існування» виражено обсценізмом
ідіомами
58 Плуцер-Сарно А. «Философия “пизды”».
-С П б ., 2005,с. 25.

вона знаходить підтримку у зіставленні вагіни з пеклом.
Згідно з узвичаєним для обсценности метонімічним перенесенням назви жіночого
гана на жінку, слово позначає будь-яку жінку або показує її у розмаїтому
спектрі негативних оцінок:
Для концептуалізації пизди важливими є її просторові характеристики, які вона
через рух вагіни (фрикції) уводить простір всередину тіла:
Пизда - це післякастраційна пустка, тобто суб’єкт, позбавлений чогось.
«Головне в жіночому статевому органі - це щось негативне: вмістилище, отвір,
пустка. < ••> Пизда - це по суті дірка, <...> результат кастрації»59.
одиниці зі значенням порожнього отвору,
що слугують вторинними номінаціями на позначення вагіни, є метафоричними
універсаліями. У фольклорі гіперболізується розмір пизди - вона порівнюється з
Подібно до того, що вагіна мислиться як вмістилище, пизда сприймається як
засіб ізоляції, схову:
Концептуалізація пизди через пустку зумовлює появу у слові семантики
чогось несуттєвого або абсолютної відсутносте:

Пизда - не тільки наслідок кастрації, а й інструмент:
Жіночий статевий орган - це дзеркало всього чоловічого, без вагіни фалос
втрачає значення. Чоловічі характеристики релятивно позначаються через назву
жіночого органа:
проте ми не
виявили фемінних слів-характеристик, які б містили слово
Пизда пов’язується з руйнуванням, деструкцією (
чимось неприємним (
- говорити дурниці).
Слово
у багатьох лінґвокультурах є найбільш табуйованим. Існує
Думка, що назва чоловічого органа звучить не так образливо, як жіночого, через
«чоловічий» характер більшости культур.
Посилена табуйованість частково пов’язується зі сприйняттям пизди як
уособленням смерті: якщо вислів «Пішов на хуй!» сприймається як запрошення
До гомосексуального контакту, то «Пішов ти в пизду!» - це побажання смерті.

Руднев В. П. «Введение в “пизду”».
•2 ~ СПб., 2005, с. 497.

Як уже відзначалося, для розуміння обсценного лексикону важливою постає
філософія тілесного низу, з якою власне й пов’язується інтенція порушення табу
у карнавальній репрезентації. «Спрямованість у низ притаманна й усім формам
народно-святкових веселощів та гротескного реалізму. В низ, навиворіт, навпа­
ки -такий рух,усі його проникальні форми. Всі вони скидають у низ, перекидають,
ставлять на голову, переносять верх на місце низу, зад на місце переду, як у
прямому просторовому, так і в метафоричному сенсі»60.
Зрозуміло, що карнавалізація цього типу набуває форми грубої інвективи,
«скоромного» жарту.
Лексична сфера «верху» - це голова (обличчя, рот, горло, зуби, ніс, очі,
волосся), «низу» - анальний отвір, жіночі і чоловічі геніталії; <«...> явище па­
ралелізму між обличчям і матеріяльно тілесним низом добре відоме: рот - це
сублімація пизди і анального отвору, ніс і очі - кореляти пеніса»6'.
Хоча прийнято не розрізняти спрямованости заміщення, проте ми спробували
це зробити, щоб простежити власне коґнітивні і, можливо, пов’язані з напрямом
руху мовні варіяції перенесення.
Просторова метаметафора «низ зміщує верх» більш звична і традиційна в
мові і культурі:
голова
Ф
зад (зад замість голови). Однією з основних форм втілення цієї моделі по­
стає заміщення обличчя задом; зад - це «обличчя навиворіт». Найпростішою і
найпоширенішою словесною та жестовою варіяцією цього заміщення є, за
М. М. Бахтіним, поцілунок у зад, відомий багатьом мовам62: англ.
нім.
дан.
фарер.
рум.
груз.
Лексико-праґматичний, жанровий та соціостильовий регістр українських
аналогів цієї формули доволі широкий. Груба відмова, зневага:
жартівливе вираження зневаги:
тост:
проклін:
60 Бахтин М. М.
М., !990,с. 411.
61 Руднев В. П. «Введение в “пизду”».
с. 498.
62 Хоча існує думка, що цей жест не корелює з обличчям, а передає значення «я відмовляю тобі
в задоволенні».

Інші одиниці:

молодіжна етикетна формула:
;

та ін.
(про дурну людину);
(зад),

(блювати),

(нежить),

(рот);
(треба ще підрости);
голова
Ф
геніталії:
(кров з носа),
(погроза жорстокої фізичної розправи над кимсь);
(про чоловіка, який хтивим поглядом оглядає жінку);
голова
Ф
геніталії, зад:
Метамодель «верх заміщує низ»:
голова
Ф
зад:

голова
Ф
геніталії:

(ширінка розстебнулася),

(хтось відчуває втому).
Метамодель «верх як низ» є звичайною для людської свідомости, і відповідні
мовні репрезентації суголосні природному людському бажанню знизити, висміяти
високе, ототожнити його з низьким і дістати від цього полегшення, відкривши
«карнавальний клапан». Але метамодель «низ як верх», перетворення низького
на щось вище, вочевидь, пручається перед коґнітивними механізмами житейської
свідомости, а тому відповідні одиниці мають у собі семантику чогось непізнаного,
Дивного, абсурдного - в образі сраки, що бачить, кусається, їсть; пизди з зубами.
Ця модель ідеально слугує для створення іронічного ефекту:
- зовсім не знає. Коґнітивна суперечність знімається, коли у свідомості
мовця протилежні сутності злютовано воєдино; одночасний різноспрямований
Рух по вертикалі стає непередбачуваним, протилежності у стрімкій грі набувають

дзеркальної тотожности:
або семантичної диференційованосте
при абсолютній функціональній тотожності:
(кепкують з тих, хто скаржиться на головний біль);
(фізичне покарання дитини примушує її швидше думати); або антонімічного
протиставлення за природним функціональним призначенням:
-

Уся обсценна непохідна лексика в українській мові нараховує близько
тридцяти слів. Проте евфемістичний простір табуйованої лексичної сфери на­
багато перевищує цю кіл ькість, значною мірою через те, що евфемізація охоплює не
тільки поняття, виражені непохідними лексемами, а й усю семантико-словотвірну
парадигму обсценного лексикону. Приміром, у складі власне обсценізмів немає
номінації на позначення розпусного чоловіка, проте дериват
від
співвідноситься з відповідним рядом синонімів-евфемізмів.
Якщо дисфемізація здатна перетворити будь-яке «пристойне» слово на
обсценне, то евфемізми слугують уникненню непристойности.
Виходячи з теоретичних засад розуміння обсценного лексикону і користу­
ючись лексикографічними теоретичними засадами ряду лінгвістичних словників
сексуального сленгу, евфемізмів63, ми спробували структурувати евфемізми за
мовою-джерелом, у якій вони функціонально і лексикографічно закріпилися
(не наводжу обсценних відповідників, які можна ідентифікувати у структурі від­
повідної статті Словника або у Покажчику синонімів):
І)
літературні слова, у семантичній структурі яких «експлуатуються» се
пов’язані з сексуально-еротичною сферою
або ті, що ви­
користовуються як вторинні номінації (займенники

63 Мокиенко В. М., Никитина Т. Г. Словарь русской брани (матизмы, обсценизмы, эвфемиз­
мы). - Спб.: Норинт, 2003; Dqmbrowska Anna. Stownik eufemizm6w polskich. Warszawa, 2005;
Lewinson Jacek. Stownik seksualizmow polskich. Warszawa: Ksiqzkai Wiedza, 1999. Spears Richard
A. Slang and euphemism: a dictionary of oaths, curses, insults, sexual slang and metaphor, racial slurs,
drug talk, homosexual lingo, and related matters / by Richard A. Spears. 2nd abridged ed., 2nd rev.
ed. New York, N.Y., U.S.A., I99I; Richter Allan. Sexual slang: a compendium of offbeat words and
colorful phrases, from Shakespeare to today.
ed. HarperPerennial: A Divission of HarperCollins
Publishers, 1993; та

2) одиниці розмовної мови
просторозмовні слова64; те­
риторіальні діялектизми
інтерреґіональні сло­
ва і вислови, що побутують в усній народній творчості (прислів’я, приказки),
або діялектні за походженням, відомі широкому загалу
слова
дитячої мови
3) лексеми жаргонного походження: арґо
кримінальний жарґон
молодіжний сленг
загальний сленг (жарґонізована розмовна мова)
та інші жаргонні субсистеми (див. Список умовних скорочень);
4) евфемізми наддіялектно-фольклорного характеру
5) одиниці книжно-літературного походження: біблійні тексти
публіцистика
прецедентні імена:
6) інновації у літературно-художніх дискурсах
7) науково-медична лексика:
- назви статевих органів
сексуальні дії
- виконавці сексуальних дій
і т. ін.);
- носії сексуальних характеристик
і т. ін.);
-статеві виділення
- венеричні хвороби
- сексуальні професії
- місце здійснення сексуальних дій
- сексуальні реквізити
Кваліфікація слова або вислову як евфемістичного не означає, що воно
повністю знімає ореол непристойности, грубости. Хоча вислови типу
формально є пом’якшеними варіянтами відомого
посилу, але експресія непристойности в них не нейтралізується. Не можна уважати
пристойними також евфемізми дитячої мови
Інша справа - евфемізми
фольклорного походження, особливо з виразним поетичним ореолом, покликані не
Уживаємо термін
у значенні «просторічне»; на нашу думку, він є більш
прийнятним для української терміносистеми, ніж калька з рос. просторечие. Див. «Ук­
раїнсько-російська двомовність. Лінгвосоціокультурні аспекти». — К.: Пульсари, 2007,
с. 59. Цей термін означає уживання у простій, невимушеній мові, суворо не регламентованій
нормами літературної мови. Відповідно —вживання у згрубілій усній
мові;
уживання у розмовній мові без порушення норм літературної мови.

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

—

------------------------------------------------------------------------------------------------- ------------------------------

стільки нейтралізувати «сороміцькі» поняття, скільки завдяки своїй закоріненості
в семантичні універсалі-!', міфологічні уявлення створити паралельний поетичний
символічний ряд.
За сексуальним виміром евфемізмів їх можна умовно диференціювати:
сексуалізми - нейтральна медична лексика, сексуальний сленґ - літературні,
розмовні, просторозмовні слова; територіяльні діялектизми; слова дитячої мови;
лексеми жаргонного, книжно-літературного походження. Оскільки фольклоризми
з їх відбитком поетичної вишуканости, етичної делікатности та індивідуальноавторські інновації мають виразну естетичну домінанту і не набувають значного
поширення у розмовній мові, то навряд чи їх слід зараховувати до сленґу; умов­
но їх можна виділити в групу еротичної лексики. Проте у відомих нам працях
лексеми, що корелюються із зазначеними вище сімома групами, разом з обсценними еквівалентами віднесено до словників сексуал ізмів (Lewinson J ., Mills J.), сек­
суального сленґу (Spears R., Richter А.) і зібрано «під дахом» еротичної лексики65.
Наша концепція ґрунтується на тому, що всі зазначені групи адекватні по­
няттю евфемізмів, але власне сексуалізми в цій іпостасі мають специфічний
статус, оскільки є елементами окремої, сексологічної наукової терміносистеми.
Сексуалізми в іпостасі евфемізмів залучаються до лексикографічного опису
обсценізмів настільки, наскільки корелюють з обеденною і приобсценною
сферами у їх безпосередній репрезентації сексуальної діяльности або з тією
лексико-поняттєвою базою сексології, яка фігурує в дефініціях обсценізмів
та евфемізмів. Тому, приміром, ми не вносили до реєстру Словника евфемізми на
позначення вагітности. З цієї ж причини відсутні гнізда, дотичні до
типу
більшість спеціяльних медичних та психоаналітичних
термінів. Останні, наголошую, входять до вокабуляра тією мірою, якою формують
парадигматичні зв’язки з розглядуваними лексемами:
(фалічний символ,
фалічна жінка),
(анальний характер).
До уваги брались насамперед одиниці, які тяжіють до обсценно-інвективного
тезауруса, а не до власне сексуально-еротичного. А тому у словнику максимально
повно відображено синонімічне гніздо
(бо корелят але менш
повно представлено
оскільки референт «незаконнонароджена дитина»
вказує на те, що мати була жінкою легкої поведінки (а така дитина відповідно «сукин син»), то й синонімічний ряд «незаконнонароджена дитина» у словнику
актуалізовано.
Цілком очевидною є відносна автономність сексуалізмів в евфемістичному
просторі словника, тому вони фігурують у назві поряд з евфемізмами.
65 Айдачич Д. В. «Эротическая лексика в славянских языках».
Ч .И .- К .,2003.

Вып. 6, Т. 5,

-

Оскільки сексуальна діяльність є більш табуйованою порівняно з екскретор­
ною функцією людського організму, то й евфемізми стосуються переважно її:
«чимало людей вже відчуло і відчуває далі, що мовчання як первинний евфемізм
найкраще допомагає порозумітися у сфері сексу. <.. .> Проте мовчання на предмет
сексу зруйновано, і, здається, воно ніколи не відновиться. Упродовж історії розум
більшЬсти людей переймався сексом, але в нинішньому столітті його кількість
нестримно зростає на язиці у кожного»66. У річищі цієї нестримно гіпертрофованої
вербалізації, на думку автора, виявляється терапевтична функція сексуального
сленґу: здатність евфемізмів говорити непрямо полегшує усвідомлення сексу як
болісного нагадування. Саме сленґ, а не стандартна мова, вживається на позначення
найромантичніших, найнепристойніших і найкумедніших сексуальних ситуацій.
Зрештою, як жартівливо зазначає автор, усі сексуальні ситуації, де фігурують
мінімум дві особи, є кумедними. Тварини й люди однаковою мірою відчувають
потребу у розпусті з тією суттєвою різницею, що людина інколи говорить зі
сміхом про це67.
Про місце сексуалізмів і сексуального сленґу в мовному тезаурусі особистости і міжособистісному спілкуванні влучно сказала Дж. Мілз: «Час від
часу чимало людей опиняється в ситуації, коли вони говорять про секс, але
змушені визнати, що не знають значення певних слів. <... > Деякі люди можуть
уважати, що сленґові слова шокують. Проте не зовсім схвальним є те, що ми
прагнемо оволодіти лише нормативною мовою - більшість людей не розмовляє
як підручник з біології. І біологія ніколи не може впоратися з нашими емоціями.
Секс - це не технологія положення наших тіл. Хоча ми мусимо знати це, ми також
мусимо співвідносити цю інформацію з нашими почуттями і почуттями партнера.
Виразити словами наші почуття не завжди просто, але завжди слід намагатися
це зробити. При цьому важливо використовувати ту саму мову, що й людина,
з якою ви намагаєтеся вступити у певні стосунки»68. Якщо, образно кажучи,
сленґ ламає лід між комунікантами, то сексуальний сленґ виконує цю функцію у
делікатній інтимно-статевій комунікації тією мірою, якою любов, еротика і секс
є взаємопроникними і взаємодоповнювальними сутностями, які створюють образ
складного почуття любові.
Проблема сексуального сленґу переростає власне лінгвістичні межі і дотична
До сексуальної культури суспільства в цілому, як переконує Е. Річтер у передмові
До згаданого словника: «Наскільки прийнятними є сексуальні практики, настільки
66 Epstein Joseph. «Sex and Euphemism».
right. Oxford [Oxfordshire]; New York: Oxford University Press, 1985, p. 59.
67 Там само, c. 61.
MMills Jane.
London: Penguin, 1993, p .l .

ed. by D. J. En­

прийнятною є сексуальна мова. Назагал кажучи, тією мірою, якою сексуальність
у багатьох виявах є табуйованою, сексуальна мова буде вульгарною або табуйованою й оцінюватиметься як брудна»69.

Мова і сексуальність - це не тільки субстанційні характеристики людського
буття, а й складники культури етносу. «Явища культури, якими б складними
вони не були, завжди закорінюються в біологічній основі. Правомірність цього
твердження повністю розкривається при розгляді таких складників культури будьякого етносу, як еротика і сексуальність»70. Еротична метафора, яка завуальовує
сороміцький зміст, кодує первинну семантику і тілесний досвід у символах і
архетипах, - це точка перетину мови і сексуальности.
Окреслюючи метафоричну матрицю сексуального сленґу, Е. Річтер виділяє
такі основні теми (концепти): 1) природний світ: тіло, тваринність, природа,
смерть, їжа і споживання їжі - як основи нашого життя; 2) культура: релігія,
спорт, музика, власні імена; 3) агресія і війна (остання тяжіє до культури).
Зрозуміло, що співвідношення метафоричних тем, їх кількісне і якісне
лексичне наповнення варіюється у різних національно-мовних системах, що й
дає змогу говорити про специфіку еротичної картини світу у різних лінґвокультурах.
1.
Метафори зі сфери природного світу за ступенем спадання частотности
українському сексуальному сленґу розміщуються таким чином:
їж а:
- чоловічий
статевий орган;
- жіночий статевий орган;
про статевий акт з жінкою;
- жінка як сексуальний об’єкт;
- хтиве бажання або
похіть;
утримуватись від статевих стосунків;
- подружня
зрада;
тв ар и н и , птахи та дії, пов’язані з ними:
(жук),
- чоловічий
статевий орган;
Richter Allan.
p. 3.
Гаврилюк Елеонора. «Еротичні
календарній обрядовості».
с. 34.

імплікації

рослинної

символіки в українській
- Львів, 1999, № 2,

- жіночі геніталії;
здійснювати статевий акт із жінкою;
- про
подружню зраду;
(про дівчину, яка завагітніла пе­
ред шлюбом):
період підвищеної статевої збуджености у жінок;
- жінка легкої поведінки;
хлопець (чоловік), охочий до жінок;
- чоловік, від якого жінка може завагітніти, як правило, дуже швидко;

ган;
талії;

жіночий статевий орган;
жіночі груди;

чоловічий статевий ор­
жіночі гені­

здійснювати статевий акт;
-сперма;
(кістка),
статевий орган;
чоловічі яєчка;

чоловічий
вагіна;
(уста),
жіночий статевий орган.
В українському еротичному лексиконі ми не помітили метафор із семан­
тикою смерті, хоча топік
«смерть під час сексу» має місце в ук­
раїнському сороміцькому фольклорі:

2. Зі сфери культури:
- прецедентна сфера:
- чоловічий
статевий орган;
жіночий статевий орган;
(від
повія;
власні імена:
чоловічий статевий орган;
жіночий статевий орган;
- жінка легкої поведінки;
чоловічий статевий орган;
жіночий статевий орган;
- здійснювати статевий
акт;
здійснювати статевий акт;
статевий акт;
гомосексуалізм;
чоловічий статевий орган;
жіночий статевий орган;
,
—статевий акт;
здійснювати статевий акт, злягатися;
груповий секс.
4'7 -І7 8 І

3.
Порівняння сексу з агресією або війною лежить в основі узвичаєно
уявлення про секс, статевий акт як агресивний напад, об’єктом якого зазвичай є
жінка. «Акт кохання скоріш за все становить собою акт насильства і агресивного
впливу на жінку, за якою не визнають ні права мати власну волю, ні права на власні
бажання. Статевий акт може розглядатися як акт покарання. Чи не первородний
це гріх? Але чому тоді карається лише жінка?»71. Не випадково футуеральні
дієслова (лат. йіШеге) ще називаються чоловічими сексовербами. Дієслова цього
семантичного класу ґрунтуються на семантиці:
побиття:
/
/
/
;
р ізан н я:
(гострити),
- здійснювати статевий акт; відповідно чоловічий ста­
тевий орган уявляють гострим ріжучим, колючим предметом:
,
а жіночий статевий орган - об’єктом різання:
жіночий
статевий орган;
дій різких і неприємних для людини:

гр аб еж у :
(у львівському і тернопіль­
ському сленґу 1920-1930-х рр. «украсти»).
Перифрази та лексеми на позначення чоловічого статевого органа
віддзеркалюють агре­
сивний модус чоловічої сексуальности.
Привертає увагу також звукосимволізм дієслівного ряду на позначен­
ня здійснення статевого акту, в якому кожне третє дієслово містить звук р.
К. Ажеж кваліфікує звук р як еректальний звук, вимова якрго передбачає напругу
та вібрацію язика; язик і пеніс - єдині м’язові структури, прикріплені тільки до
одної кістки. Форма і колір язика підсилюють аналогію72.
Суттєвим є те, що агресивне начало постає прикметною ознакою укра­
їнського сексуального лексикону не тільки як відбиття семантичної універсали',
але й як закорінення в глибинні етносоціокультурні та асоціятивні шари: «...в
ідеї подружжя довго й уперто живе ідея насильного заволодіння, здобуття
71 Бурас М. М., Кронгауз М. А. «Сексуальная агрессия в русском языке».
/ Под ред. И. А. Шалонова. М.: РГГУ, 2004, с. 125.
72 Ажеж Клод.
Вклад лингвистики в гуманитарные науки: Пер. с фр. - М.:
Едиториал УРСС, 2003, с.111.

ЛОЮ чоловіком жінки. <..> Соціяльні факти, які приносяться з організацією
пУбоцької верстви й використанням її в інтересах оборони і взагалі воєнної си­
ли з свого боку, додають нові психологічні мотиви, як і заволодіння дівчиною.
< > Вільна любов і свобідні зносини з дівчатами вважаються привілеєю сеї вер­
стви—»73.
.
.
Наведені метафори співвідносяться із названими вище джерелами евфемізмів,
проте саме в еротичному фольклорі переважають образні номінації. Домінантними
метафоричними концептами при осмисленні еротичної сфери постають агресія,
їжа, тваринний і рослинний світ.
Зрозуміло, що наведена метафорична метамодель не вичерпує коґнітивного
потенціялу метафор. Можна говорити про численні інші метафоричні універсали.
Наведу деякі з них.
Здійснення статевого акту:
чоловічий статевий орган вагіна - 1) вмістилище, у яке щось вкладається або вливається:
(кошик),
(торбина),
(чорнильниця);
- посуд:
- для грошей:
2) заглиблення на земній поверхні:
3) води на землі:
4) дім:

Вибір тієї чи тієї інвективної стратегії характеризує особистість самого
мовця, його прагматичні інтенції, пов’язані з соціяльним статусом. З психологічної
точки зору порушення заборони є демонстрацією особливого статусу того, хто
чинить всупереч певним настановам. Агресивну поведінку підлітків, спортсменів,
солдатів, кримінальних елементів можна пояснити тим, що вони прагнуть утвер­
дити своє лідерство, порушити певну рівновагу чи соціальну ієрархію. «Якщо в
колективній свідомості підтримання такої рівноваги символізується як певна нор­
ма, то ініціятива, спрямована на зміну статусного балансу, сприйматиметься як
виклик, порушення заборони»74.
Грушевський М. С.
В 6 т., 9 кн. Т .І. / Упоряд. В. В. Яремен74 ко .-К .: Либідь, І993,с. 264.
Карасик В. И., Слышкин Г. Г. «Запрет и нарушение запрета как коммуникативные действия».
сб. ст. / под ред. В. И. Жельвиса. - М.: Ладомир, 2005, с. 27.

Пристрасть певної
групи до інвективного самовираження п о­
в’язується з діяльністю класового антагоністичного суспільства. Можна говорити
про інвективний континуум, який неоднаково використовують різні прошарки
суспільства. Жодна соціяльна підгрупа не використовує увесь національний
корпус інвективи.
У проекції на соціяльну інфраструктуру українського суспільства обсценність
постає як специфічний простонародний мовний код (люди низького освітнього
й культурного рівня різних професій, які торгують на базарах, виконують
некваліфіковану роботу і т. ін.), широке використання якого можна пояснити
складністю соціяльно-економічних умов життя, перманентною суспільною кри­
зою. Носія цього коду можна кваліфікувати як «людину кризи», яка «страждає
від кризи, відчуває її ненормальність, нелюдськість свого буття < ...> - і водночас
дістає своєрідне задоволення від цієї нелюдськости, перебуває у стані ледь не
наркотичного вдоволення від власного незадоволення буттям (підкреслення
моє. і знищення цього буття. <..> така людина налаштована на такий
покруч, як виживання-через-руйнацію, на знищення певних сегментів соціальнокультурного життя